Библия - Обещанное Восстановление

Книга Руфи

Глава 1

1 Во времена, когда в Израиле правили судьи, случился в стране голод, и один из жителей Вифлеема, что в Иудее, решил перебраться в землю Моав — он, его жена и двое сыновей.

2 Звали того человека Элимелех, жену его — Ноеминь, а сыновей — Махлон и Хильон; родом они были из Ефраты — из Вифлеема, что в Иудее. Пришли они в землю Моав и стали жить там.

3 Потом Элимелех, муж Ноемини, умер, и осталась она одна с двумя сыновьями.

4 Те взяли себе в жены моавитянок: одну звали Орпа, а другую Руфь. Так они прожили лет десять,

5 а потом умерли и Махлон, и Хильон. И Ноеминь лишилась в той стране и детей, и мужа.

6 Решила Ноеминь вернуться с земли моавской к себе на родину: услышала она, живя в Моаве, что ГОСПОДЬ смилостивился над народом Своим и послал ему урожай; идти с ней собрались и обе невестки.

7 Покинула она дом свой на чужбине, и с ней — обе невестки. А когда они вышли на дорогу, ведущую в Иудею,

8 Ноеминь сказала своим невесткам: «Возвращайтесь домой, в семьи своих родителей; да поступит с вами ГОСПОДЬ по любви Своей неизменной, как вы поступали с умершими и со мной.

9 И да поможет ГОСПОДЬ вам обеим найти пристанище и покой в доме нового мужа своего!» Поцеловала Ноеминь их на прощанье, но невестки заплакали в голос

10 и сказали ей: «Нет, и мы с тобою пойдем к твоему народу».

11 Ноеминь же настаивала: «Возвратитесь, дочери мои! Зачем вам идти со мной? Разве смогу я родить еще сыновей, чтобы они стали вам мужьями?

12 Идите назад, дочери мои, идите, ведь я уже стара, чтобы опять выйти замуж. Да если бы я и лелеяла надежду этой ночью быть с мужем и родить сыновей —

13 стоит ли вам ждать, покуда они подрастут? Стоит ли вам медлить и не выходить замуж? Нет, дочери мои, мне самой много горше, чем вам, ибо постигли меня беды тяжкие от руки ГОСПОДНЕЙ».

14 Вновь невестки заплакали в голос; потом Орпа поцеловала свою свекровь и ушла, а Руфь с Ноеминью не разлучилась.

15 Тогда Ноеминь сказала Руфи: «Видишь, невестка твоя решила вернуться к своему народу и к своим богам; возвращайся и ты».

16 А Руфь отвечала: «Не уговаривай меня: я не оставлю тебя и не вернусь. ведь куда твой путь — туда и мой, где твое пристанище — там и мое, твой народ будет моим народом, твой Бог — моим Богом.

17 Где ты умрешь, там и я умру, в одну ляжем землю. Пусть ГОСПОДЬ сделает со мной, что Он хочет, — только смерть меня с тобой разлучит».

18 Поняла Ноеминь, что Руфь не изменит своего решения идти с ней, и больше ее не отговаривала.

19 Так и шли они вдвоем, пока не добрались до Вифлеема. А их появление там взволновало весь город. Женщины говорили друг другу: «Неужели это Ноеминь?!»

20 «Не зовите меня Ноеминью, — говорила она им, — Марою зовите меня, потому что Всесильный воистину определил мне горькую участь.

21 Уходила я отсюда — руки были полны добра, а вернул меня ГОСПОДЬ с пустыми руками. Разве можно меня называть Ноеминью, если ГОСПОДЬ свидетельствовал против меня, если Всесильный поверг меня в скорбь?»

22 Так возвратилась Ноеминь с земли моавской на родину, и вместе с ней пришла ее невестка Руфь, моавитянка. Пришли они в Вифлеем в самом начале жатвы ячменя.

Рут

Розділ 1

1 I сталось за ча́су, коли судді судили, то був голод у Краю́. І пішов був чоловік з Юдиного Віфлеєму мешкати в моавських поля́х, він і жінка та двоє синів його.

2 А ім'я́ тому чоловікові Елімеле́х, а ім'я́ жінці його Ноомі́; і ім'я́ двох синів його — Махлон і Кілйон, ефратяни з Віфлеєму Юдиного. І прийшли вони на моавські поля́, та й залишилися.

3 І помер Елімелех, муж Ноомі́, і зоста́лася вона та два їхні си́ни.

4 І взяли вони собі за жіно́к моаві́тянок, — ім'я́ одній Орпа́, а ім'я другій Рут. І сиділи вони там близько десяти літ.

5 І повмирали й вони обоє, Махлон та Кілйон. І позосталася та жінка по двох ді́тях своїх та по чоловікові своєму.

6 І встала вона та невістки її, і вернулися з моавських піль, бо почула на моавському полі, що Госпо́дь згадав про наро́д Свій, даючи їм хліба.

7 І вийшла вона з того місця, де була́ там, та оби́дві невістки з нею, та й пішли дорогою, щоб вернутися до Юдиного кра́ю.

8 І сказала Ноомі́ до двох своїх невісток: „Ідіть, верніться кожна до дому своєї матері. І нехай Господь зробить із вами милість, як ви зробили з померлими та зо мною.

9 Нехай Господь дасть вам, — і ви зна́йдете відпочинок кожна в домі свого мужа!“ І вона поцілувала їх, а вони підняли́ свій голос та плакали.

10 І вони сказали до неї: „Ні, — з тобою ми ве́рнемось до народу твого!“

11 А Ноомі́ сказала: „Вертайтеся, до́чки мої, — чого ви пі́дете зо мною? Чи я маю ще в утро́бі своїй синів, а вони стануть вам за чоловіків?

12 Верніться, до́чки мої, ідіть, бо я занадто стара́, щоб бути для мужа. А коли б я й сказала: Маю надію, і коли б цієї ночі була з мужем, і також породила синів, —

13 чи ж ви чекали б їх, аж поки повироста́ють? Чи ж ви зв'язалися б з ними, щоб не бути замужем? Ні, до́чки мої, бо мені значно гірше, як вам, — бо Господня рука знайшла мене“.

14 І підняли́ вони голос свій, і заплакали ще. І поцілувала Орпа свою свекру́ху, а Рут пригорну́лася до неї.

15 І сказала Ноомі: „Ось зови́ця твоя вернулася до наро́ду свого та до богів своїх, — вернися й ти за зови́цею своєю!“

16 А Рут відказала: „Не силуй мене, щоб я покинула тебе, щоб я вернулася від тебе, бо куди пі́деш ти, туди піду́ й я, а де житимеш ти, там житиму й я. Наро́д твій буде мій народ, а Бог твій — мій Бог.

17 Де помреш ти, там помру й я, і там буду похована. Нехай Господь зробить мені так, і так нехай додасть, і тільки смерть розлучить мене з тобою“.

18 І побачила Ноомі́, що вона настоює йти за нею, і перестала вговорювати її.

19 І пішли вони вдвох, аж прийшли до Віфлеєму. І сталося, коли вони вхо́дили до Віфлеєму, то зашуміло все місто про них, і говорили: „Чи це Ноомі́?“

20 А вона сказала їм: „Не кличте мене: Ноомі́, — кличте мене: Мара́, бо велику гірко́ту зробив мені Всемогу́тній.

21 Я замо́жною пішла була, та порожньою вернув мене Господь. Чого кличете мене: Ноомі́, коли Господь свідчив проти мене, а Всемогутній послав мені горе?“

22 І вернулася Ноомі́ та з нею моавітянка Рут, невістка її, що верталася з моавських піль. І прийшли вони до Віфлеєму на початку жнив ячме́ню.

Книга Руфи Глава 1	Рут Розділ 1
1 Во времена, когда в Израиле правили судьи, случился в стране голод, и один из жителей Вифлеема, что в Иудее, решил перебраться в землю Моав — он, его жена и двое сыновей.	1 I сталось за ча́су, коли судді судили, то був голод у Краю́. І пішов був чоловік з Юдиного Віфлеєму мешкати в моавських поля́х, він і жінка та двоє синів його.
2 Звали того человека Элимелех, жену его — Ноеминь, а сыновей — Махлон и Хильон; родом они были из Ефраты — из Вифлеема, что в Иудее. Пришли они в землю Моав и стали жить там.	2 А ім'я́ тому чоловікові Елімеле́х, а ім'я́ жінці його Ноомі́; і ім'я́ двох синів його — Махлон і Кілйон, ефратяни з Віфлеєму Юдиного. І прийшли вони на моавські поля́, та й залишилися.
3 Потом Элимелех, муж Ноемини, умер, и осталась она одна с двумя сыновьями.	3 І помер Елімелех, муж Ноомі́, і зоста́лася вона та два їхні си́ни.
4 Те взяли себе в жены моавитянок: одну звали Орпа, а другую Руфь. Так они прожили лет десять,	4 І взяли вони собі за жіно́к моаві́тянок, — ім'я́ одній Орпа́, а ім'я другій Рут. І сиділи вони там близько десяти літ.
5 а потом умерли и Махлон, и Хильон. И Ноеминь лишилась в той стране и детей, и мужа.	5 І повмирали й вони обоє, Махлон та Кілйон. І позосталася та жінка по двох ді́тях своїх та по чоловікові своєму.
6 Решила Ноеминь вернуться с земли моавской к себе на родину: услышала она, живя в Моаве, что ГОСПОДЬ смилостивился над народом Своим и послал ему урожай; идти с ней собрались и обе невестки.	6 І встала вона та невістки її, і вернулися з моавських піль, бо почула на моавському полі, що Госпо́дь згадав про наро́д Свій, даючи їм хліба.
7 Покинула она дом свой на чужбине, и с ней — обе невестки. А когда они вышли на дорогу, ведущую в Иудею,	7 І вийшла вона з того місця, де була́ там, та оби́дві невістки з нею, та й пішли дорогою, щоб вернутися до Юдиного кра́ю.
8 Ноеминь сказала своим невесткам: «Возвращайтесь домой, в семьи своих родителей; да поступит с вами ГОСПОДЬ по любви Своей неизменной, как вы поступали с умершими и со мной.	8 І сказала Ноомі́ до двох своїх невісток: „Ідіть, верніться кожна до дому своєї матері. І нехай Господь зробить із вами милість, як ви зробили з померлими та зо мною.
9 И да поможет ГОСПОДЬ вам обеим найти пристанище и покой в доме нового мужа своего!» Поцеловала Ноеминь их на прощанье, но невестки заплакали в голос	9 Нехай Господь дасть вам, — і ви зна́йдете відпочинок кожна в домі свого мужа!“ І вона поцілувала їх, а вони підняли́ свій голос та плакали.
10 и сказали ей: «Нет, и мы с тобою пойдем к твоему народу».	10 І вони сказали до неї: „Ні, — з тобою ми ве́рнемось до народу твого!“
11 Ноеминь же настаивала: «Возвратитесь, дочери мои! Зачем вам идти со мной? Разве смогу я родить еще сыновей, чтобы они стали вам мужьями?	11 А Ноомі́ сказала: „Вертайтеся, до́чки мої, — чого ви пі́дете зо мною? Чи я маю ще в утро́бі своїй синів, а вони стануть вам за чоловіків?
12 Идите назад, дочери мои, идите, ведь я уже стара, чтобы опять выйти замуж. Да если бы я и лелеяла надежду этой ночью быть с мужем и родить сыновей —	12 Верніться, до́чки мої, ідіть, бо я занадто стара́, щоб бути для мужа. А коли б я й сказала: Маю надію, і коли б цієї ночі була з мужем, і також породила синів, —
13 стоит ли вам ждать, покуда они подрастут? Стоит ли вам медлить и не выходить замуж? Нет, дочери мои, мне самой много горше, чем вам, ибо постигли меня беды тяжкие от руки ГОСПОДНЕЙ».	13 чи ж ви чекали б їх, аж поки повироста́ють? Чи ж ви зв'язалися б з ними, щоб не бути замужем? Ні, до́чки мої, бо мені значно гірше, як вам, — бо Господня рука знайшла мене“.
14 Вновь невестки заплакали в голос; потом Орпа поцеловала свою свекровь и ушла, а Руфь с Ноеминью не разлучилась.	14 І підняли́ вони голос свій, і заплакали ще. І поцілувала Орпа свою свекру́ху, а Рут пригорну́лася до неї.
15 Тогда Ноеминь сказала Руфи: «Видишь, невестка твоя решила вернуться к своему народу и к своим богам; возвращайся и ты».	15 І сказала Ноомі: „Ось зови́ця твоя вернулася до наро́ду свого та до богів своїх, — вернися й ти за зови́цею своєю!“
16 А Руфь отвечала: «Не уговаривай меня: я не оставлю тебя и не вернусь. ведь куда твой путь — туда и мой, где твое пристанище — там и мое, твой народ будет моим народом, твой Бог — моим Богом.	16 А Рут відказала: „Не силуй мене, щоб я покинула тебе, щоб я вернулася від тебе, бо куди пі́деш ти, туди піду́ й я, а де житимеш ти, там житиму й я. Наро́д твій буде мій народ, а Бог твій — мій Бог.
17 Где ты умрешь, там и я умру, в одну ляжем землю. Пусть ГОСПОДЬ сделает со мной, что Он хочет, — только смерть меня с тобой разлучит».	17 Де помреш ти, там помру й я, і там буду похована. Нехай Господь зробить мені так, і так нехай додасть, і тільки смерть розлучить мене з тобою“.
18 Поняла Ноеминь, что Руфь не изменит своего решения идти с ней, и больше ее не отговаривала.	18 І побачила Ноомі́, що вона настоює йти за нею, і перестала вговорювати її.
19 Так и шли они вдвоем, пока не добрались до Вифлеема. А их появление там взволновало весь город. Женщины говорили друг другу: «Неужели это Ноеминь?!»	19 І пішли вони вдвох, аж прийшли до Віфлеєму. І сталося, коли вони вхо́дили до Віфлеєму, то зашуміло все місто про них, і говорили: „Чи це Ноомі́?“
20 «Не зовите меня Ноеминью, — говорила она им, — Марою зовите меня, потому что Всесильный воистину определил мне горькую участь.	20 А вона сказала їм: „Не кличте мене: Ноомі́, — кличте мене: Мара́, бо велику гірко́ту зробив мені Всемогу́тній.
21 Уходила я отсюда — руки были полны добра, а вернул меня ГОСПОДЬ с пустыми руками. Разве можно меня называть Ноеминью, если ГОСПОДЬ свидетельствовал против меня, если Всесильный поверг меня в скорбь?»	21 Я замо́жною пішла була, та порожньою вернув мене Господь. Чого кличете мене: Ноомі́, коли Господь свідчив проти мене, а Всемогутній послав мені горе?“
22 Так возвратилась Ноеминь с земли моавской на родину, и вместе с ней пришла ее невестка Руфь, моавитянка. Пришли они в Вифлеем в самом начале жатвы ячменя.	22 І вернулася Ноомі́ та з нею моавітянка Рут, невістка її, що верталася з моавських піль. І прийшли вони до Віфлеєму на початку жнив ячме́ню.

Ветхий
завет

Новый
завет

Книга Руфи

Глава 1

Рут

Розділ 1

Книга Руфи

Глава 1

Рут

Розділ 1

Ветхий завет

Новый завет

Книга Руфи

Глава 1

Рут

Розділ 1

Книга Руфи

Глава 1

Рут

Розділ 1

Ветхий
завет

Новый
завет