Плач Иеремии

Глава 1

1 О как пустынна нынче столица, некогда столь многолюдная! Прежде великая среди народов, вдове она уподобилась; правила она областями соседними, а теперь сама дань платить должна.

2 Горько плачет она ночью, слезы бегут у нее по щекам. Средь любовников ее прежних нет того, кто б утешил ее. Предали ее даже друзья, врагами стали.

3 В изгнанье теперь Иудея, труды тяжкие и муки изведав, живет между чужими народами, но не находит надежного пристанища. Настигла ее погоня в узком месте.

4 Дороги, к Сиону ведущие, в печали — никто не идет на праздник. И у ворот городских никого нет; скорбят священники, приуныли девицы. Горе охватило гору Сион.

5 Враги еe господствуют над ней, неприятели ее — благоденствуют. ГОСПОДЬ обрек ее на страдание за ее неслыханное вероломство: халдеи гонят в плен ее детей, ведут их перед собой.

6 Утратила дочь Сиона свое великолепие. Князья ее — словно олени, что пастбищ не находят; изнемогая, бегут они от преследователей своих.

7 Вспоминает Иерусалим в дни бед и скитаний о всех сокровищах, что были у него прежде… Когда жители его оказались в руках врагов, — никто не пришел на помощь, — смотрели на них враги и смеялись над разрушением города.

8 Тяжко согрешила столица, потому и смеются над ней. Все, почитавшие ее, теперь ее презирают, видя ее наготу. Да и сама она плачет, прячет от стыда свои глаза.

9 Запятнан подол ее скверной, не думала она о будущем. Как низко она пала, и некому утешить ее. «Посмотри, ГОСПОДИ, на бедствие мое — враг мой восторжествовал!»

10 Простер враг руку свою на все ее сокровища. Вот она видит, как язычники входят во Святилище, — те, кому Ты запретил переступать порог собрания народа Твоего.

11 Стенает народ ее в поисках хлеба, за пищу отдает он самое драгоценное, спасая жизнь свою. «Посмотри на меня, ГОСПОДИ, видишь, как я унижена!»

12 «Нет вам до меня дела, о путники! Но вы только взгляните: видели ли вы страдание, равное тому, что постигло меня, которым сокрушил меня ГОСПОДЬ в День пламенного гнева Его?

13 Ниспослал Господь огонь свыше; в кости мои он проник. Он раскинул передо мной сети и воротил меня. Ужас объял меня, я покинута по воле Твоей, день ото дня томлюсь.

14 Тяжким ярмом повесил Он грехи мои на шею мою; сплелись они и давят, сил лишили меня. Владыка Господь отдал меня в руки врагов, не одолеть мне их.

15 Изгнал Владыка Господь из города всех воинов моих. Обрушил на меня скопище врагов, чтобы юных защитников моих погубить. Как виноград в давильне, попрал стопою Владыка деву, Иуды дочь.

16 Оттого и вопль мой, потому и текут непрестанно слезы — покинул меня утешитель, который мог бы вдохнуть в меня жизнь. Дети мои разорены, ибо враг одолел меня».

17 Простирает руки свои гора Сион, но некому ее утешить: повелел ГОСПОДЬ всем окрестным народам стать врагами Иакову. Уподобилась павшая столица среди них оскверненной истечениями одежде.

18 Причитает Иерусалим: «Воистину справедлив ГОСПОДЬ! А я противилась слову Его. Послушайте, все народы, взгляните на страдание мое: девиц моих и юношей в плен увели.

19 У любовников своих я искала защиты, но они меня предали. Вот священники Мои и старцы умирают от голода в городе, ищут хлеба, чтобы спасти свою жизнь.

20 Посмотри же, ГОСПОДИ, как я страдаю, всё горит у меня внутри. Сердце мое трепещет оттого, что противилась Тебе так упорно. Меч отнимает у меня детей на улице, и в доме — одна лишь смерть.

21 Слышат все, как стенаю я, но некому меня утешить. Все враги мои услышали о моем несчастье и обрадовались, что Ты сделал это. Приблизь же, Господи, день тот, который Ты предрек, чтобы постигла их та же участь!

22 Да предстанут пред Тобой все их злые дела. Воздай и им, подобно тому как воздал Ты мне за все мои прегрешенья! Бесконечны стоны мои, сердце мое изнывает».

Плач Єремiї

Розділ 1

1 Як самі́тно сидить колись велелю́дне це місто, немов удова́ воно стало! Могутнє посе́ред наро́дів, княгиня посеред країн — воно стало данни́цею!

2 Гірко плаче по но́чах вона, і сльо́зи гарячі на що́ках у неї. Нема потіши́теля в неї зо всіх, що кохали її, — її зрадили всі її дру́зі, вони ворогами їй стали!

3 Юдея пішла на вигна́ння з біди та з роботи тяжко́ї, вона оселилася поміж пога́нами, спочи́нку собі не знайшла! Догнали її всі її переслі́дники серед тісно́т.

4 Доро́ги сіонської до́ньки сумні́, бо немає на свято проча́н! Усі брами її попусті́ли, зідхає свяще́нство її, посумні́лі дівчата її, а вона — гірко їй!

5 Її грабівники́ взяли го́ру над нею, і добре веде́ться її ворогам, бо їй завдав смутку Госпо́дь за числе́нність у неї гріхів: Немовлята її до поло́ну пішли перед ворогом.

6 І відійшла від сіонської до́ньки вся вели́чність її. Її князі́ стали, немов о́лені ті, що паші собі́ не знахо́дять, — і йдуть у безси́ллі перед переслі́дником.

7 У дні лиха свого та стражда́ння свого́ дочка єрусалимська спога́дує всі свої ска́рби, — що були від днів давніх, як наро́д її впав був у руку ворожу, і не було́, хто б їй поміч подав. Вороги спогляда́ли на неї, і сміялись з руїни її.

8 Дочка єрусалимська гріхом прогріши́лась, тому́ то нечистою стала, усі, що її шанували, пого́рджують нею, наготу́ бо її вони бачили! І зідхає вона, й відверта́ється взад.

9 Нечистість її на подо́лках у неї. Вона не згадала свого кінця, та й упала преди́вно, і ніко́го нема, хто б потішив її. „Побач, Господи, горе моє, бо звели́чився ворог!“

10 Гноби́тель простяг свою руку на всі її ска́рби, і бачить вона, що в святиню її увіходять пога́ни, про яких наказав Ти: „Не вві́йдуть вони в твої збо́ри!“

11 Увесь наро́д її сто́гне, шукаючи хліба, свої ска́рби кошто́вні за їжу дають, аби́ тільки душу свою проживи́ти. „Зглянься, Господи, і подивися, яка стала пого́рджена я!“

12 Не вам ка́жучи, гляньте й побачте, усі, хто дорогою йде: чи є такий біль, як мій біль, що завда́ний мені, що Госпо́дь засмути́в ним мене у день лютого гніву Свого́?

13 Із височини́ Він послав в мої кості огонь, і над ними він запанува́в! Розтяг сітку на но́ги мої, повернув мене взад, учинив Він мене́ спустоші́лою, увесь день боля́щою.

14 Ярмо́ моїх про́гріхів зв'я́зане міцно рукою Його, плету́ться вони та прихо́дять на шию мою! Він зробив, що спіткну́лася сила моя, Господь передав мене в руки такого, що й зве́стись не мо́жу.

15 Усіх моїх сильних Господь поскида́в серед мене, мов на свято зібра́ння, Він скликав на мене, щоб моїх юнакі́в поторо́щити, як у чави́лі, стоптав Господь ді́вчину, Юдину до́ньку.

16 За оцим плачу я, око моє, — моє око слізьми́ заплива́є! бо дале́ко від мене втіши́тель, що душу мою оживив би; мої діти поне́хтувані, бо поси́лився ворог!

17 Сіонська дочка́ простягла свої руки, — немає розра́дника їй: Госпо́дь наказав проти Якова довкола ньо́го його ворогам, донька єрусали́мська нечистою стала між ними.

18 „Справедливий Господь, а я слову Його неслухня́на була́. Послухайте но, всі наро́ди, і побачте мій біль: дівчата мої та мої юнаки́ у неволю пішли́!

19 Взивала до дру́зів своїх, та вони обману́ли мене! Свяще́нство моє й мої ста́рші вмирають у місті, шукаючи їжі собі, щоб душу свою поживи́ти.

20 Зглянься, Господи, — тісно мені! Моє нутро бенте́житься, переверта́ється серце моє у мені, бо була́ зовсі́м неслухня́на. На вулиці меч осиро́чував, а в до́мі — смерть.

21 Почули, що я ось стогну́, й немає мені потіши́теля, вчули про лихо моє всі мої вороги́, — та й зраді́ли, що Ти це зроби́в. Спровадив Ти день, що його запові́в, — бодай ста́лося їм, як мені!

22 Бодай перед обличчя Твоє прийшло все їхнє лихо, — і вчини їм, як Ти учинив ось мені за гріхи мої всі, — бо числе́нні стогна́ння мої, моє ж серце боля́ще“.

Плач Иеремии

Глава 1

Плач Єремiї

Розділ 1

1 О как пустынна нынче столица, некогда столь многолюдная! Прежде великая среди народов, вдове она уподобилась; правила она областями соседними, а теперь сама дань платить должна.

1 Як самі́тно сидить колись велелю́дне це місто, немов удова́ воно стало! Могутнє посе́ред наро́дів, княгиня посеред країн — воно стало данни́цею!

2 Горько плачет она ночью, слезы бегут у нее по щекам. Средь любовников ее прежних нет того, кто б утешил ее. Предали ее даже друзья, врагами стали.

2 Гірко плаче по но́чах вона, і сльо́зи гарячі на що́ках у неї. Нема потіши́теля в неї зо всіх, що кохали її, — її зрадили всі її дру́зі, вони ворогами їй стали!

3 В изгнанье теперь Иудея, труды тяжкие и муки изведав, живет между чужими народами, но не находит надежного пристанища. Настигла ее погоня в узком месте.

3 Юдея пішла на вигна́ння з біди та з роботи тяжко́ї, вона оселилася поміж пога́нами, спочи́нку собі не знайшла! Догнали її всі її переслі́дники серед тісно́т.

4 Дороги, к Сиону ведущие, в печали — никто не идет на праздник. И у ворот городских никого нет; скорбят священники, приуныли девицы. Горе охватило гору Сион.

4 Доро́ги сіонської до́ньки сумні́, бо немає на свято проча́н! Усі брами її попусті́ли, зідхає свяще́нство її, посумні́лі дівчата її, а вона — гірко їй!

5 Враги еe господствуют над ней, неприятели ее — благоденствуют. ГОСПОДЬ обрек ее на страдание за ее неслыханное вероломство: халдеи гонят в плен ее детей, ведут их перед собой.

5 Її грабівники́ взяли го́ру над нею, і добре веде́ться її ворогам, бо їй завдав смутку Госпо́дь за числе́нність у неї гріхів: Немовлята її до поло́ну пішли перед ворогом.

6 Утратила дочь Сиона свое великолепие. Князья ее — словно олени, что пастбищ не находят; изнемогая, бегут они от преследователей своих.

6 І відійшла від сіонської до́ньки вся вели́чність її. Її князі́ стали, немов о́лені ті, що паші собі́ не знахо́дять, — і йдуть у безси́ллі перед переслі́дником.

7 Вспоминает Иерусалим в дни бед и скитаний о всех сокровищах, что были у него прежде… Когда жители его оказались в руках врагов, — никто не пришел на помощь, — смотрели на них враги и смеялись над разрушением города.

7 У дні лиха свого та стражда́ння свого́ дочка єрусалимська спога́дує всі свої ска́рби, — що були від днів давніх, як наро́д її впав був у руку ворожу, і не було́, хто б їй поміч подав. Вороги спогляда́ли на неї, і сміялись з руїни її.

8 Тяжко согрешила столица, потому и смеются над ней. Все, почитавшие ее, теперь ее презирают, видя ее наготу. Да и сама она плачет, прячет от стыда свои глаза.

8 Дочка єрусалимська гріхом прогріши́лась, тому́ то нечистою стала, усі, що її шанували, пого́рджують нею, наготу́ бо її вони бачили! І зідхає вона, й відверта́ється взад.

9 Запятнан подол ее скверной, не думала она о будущем. Как низко она пала, и некому утешить ее. «Посмотри, ГОСПОДИ, на бедствие мое — враг мой восторжествовал!»

9 Нечистість її на подо́лках у неї. Вона не згадала свого кінця, та й упала преди́вно, і ніко́го нема, хто б потішив її. „Побач, Господи, горе моє, бо звели́чився ворог!“

10 Простер враг руку свою на все ее сокровища. Вот она видит, как язычники входят во Святилище, — те, кому Ты запретил переступать порог собрания народа Твоего.

10 Гноби́тель простяг свою руку на всі її ска́рби, і бачить вона, що в святиню її увіходять пога́ни, про яких наказав Ти: „Не вві́йдуть вони в твої збо́ри!“

11 Стенает народ ее в поисках хлеба, за пищу отдает он самое драгоценное, спасая жизнь свою. «Посмотри на меня, ГОСПОДИ, видишь, как я унижена!»

11 Увесь наро́д її сто́гне, шукаючи хліба, свої ска́рби кошто́вні за їжу дають, аби́ тільки душу свою проживи́ти. „Зглянься, Господи, і подивися, яка стала пого́рджена я!“

12 «Нет вам до меня дела, о путники! Но вы только взгляните: видели ли вы страдание, равное тому, что постигло меня, которым сокрушил меня ГОСПОДЬ в День пламенного гнева Его?

12 Не вам ка́жучи, гляньте й побачте, усі, хто дорогою йде: чи є такий біль, як мій біль, що завда́ний мені, що Госпо́дь засмути́в ним мене у день лютого гніву Свого́?

13 Ниспослал Господь огонь свыше; в кости мои он проник. Он раскинул передо мной сети и воротил меня. Ужас объял меня, я покинута по воле Твоей, день ото дня томлюсь.

13 Із височини́ Він послав в мої кості огонь, і над ними він запанува́в! Розтяг сітку на но́ги мої, повернув мене взад, учинив Він мене́ спустоші́лою, увесь день боля́щою.

14 Тяжким ярмом повесил Он грехи мои на шею мою; сплелись они и давят, сил лишили меня. Владыка Господь отдал меня в руки врагов, не одолеть мне их.

14 Ярмо́ моїх про́гріхів зв'я́зане міцно рукою Його, плету́ться вони та прихо́дять на шию мою! Він зробив, що спіткну́лася сила моя, Господь передав мене в руки такого, що й зве́стись не мо́жу.

15 Изгнал Владыка Господь из города всех воинов моих. Обрушил на меня скопище врагов, чтобы юных защитников моих погубить. Как виноград в давильне, попрал стопою Владыка деву, Иуды дочь.

15 Усіх моїх сильних Господь поскида́в серед мене, мов на свято зібра́ння, Він скликав на мене, щоб моїх юнакі́в поторо́щити, як у чави́лі, стоптав Господь ді́вчину, Юдину до́ньку.

16 Оттого и вопль мой, потому и текут непрестанно слезы — покинул меня утешитель, который мог бы вдохнуть в меня жизнь. Дети мои разорены, ибо враг одолел меня».

16 За оцим плачу я, око моє, — моє око слізьми́ заплива́є! бо дале́ко від мене втіши́тель, що душу мою оживив би; мої діти поне́хтувані, бо поси́лився ворог!

17 Простирает руки свои гора Сион, но некому ее утешить: повелел ГОСПОДЬ всем окрестным народам стать врагами Иакову. Уподобилась павшая столица среди них оскверненной истечениями одежде.

17 Сіонська дочка́ простягла свої руки, — немає розра́дника їй: Госпо́дь наказав проти Якова довкола ньо́го його ворогам, донька єрусали́мська нечистою стала між ними.

18 Причитает Иерусалим: «Воистину справедлив ГОСПОДЬ! А я противилась слову Его. Послушайте, все народы, взгляните на страдание мое: девиц моих и юношей в плен увели.

18 „Справедливий Господь, а я слову Його неслухня́на була́. Послухайте но, всі наро́ди, і побачте мій біль: дівчата мої та мої юнаки́ у неволю пішли́!

19 У любовников своих я искала защиты, но они меня предали. Вот священники Мои и старцы умирают от голода в городе, ищут хлеба, чтобы спасти свою жизнь.

19 Взивала до дру́зів своїх, та вони обману́ли мене! Свяще́нство моє й мої ста́рші вмирають у місті, шукаючи їжі собі, щоб душу свою поживи́ти.

20 Посмотри же, ГОСПОДИ, как я страдаю, всё горит у меня внутри. Сердце мое трепещет оттого, что противилась Тебе так упорно. Меч отнимает у меня детей на улице, и в доме — одна лишь смерть.

20 Зглянься, Господи, — тісно мені! Моє нутро бенте́житься, переверта́ється серце моє у мені, бо була́ зовсі́м неслухня́на. На вулиці меч осиро́чував, а в до́мі — смерть.

21 Слышат все, как стенаю я, но некому меня утешить. Все враги мои услышали о моем несчастье и обрадовались, что Ты сделал это. Приблизь же, Господи, день тот, который Ты предрек, чтобы постигла их та же участь!

21 Почули, що я ось стогну́, й немає мені потіши́теля, вчули про лихо моє всі мої вороги́, — та й зраді́ли, що Ти це зроби́в. Спровадив Ти день, що його запові́в, — бодай ста́лося їм, як мені!

22 Да предстанут пред Тобой все их злые дела. Воздай и им, подобно тому как воздал Ты мне за все мои прегрешенья! Бесконечны стоны мои, сердце мое изнывает».

22 Бодай перед обличчя Твоє прийшло все їхнє лихо, — і вчини їм, як Ти учинив ось мені за гріхи мої всі, — бо числе́нні стогна́ння мої, моє ж серце боля́ще“.