Плач Иеремии

Глава 2

1 О как Владыка Господь во гневе Своем навлек тень позора на дочь Сиона! Низверг Он красу Израиля с небес на землю и не вспомнил в день гнева Своего подножие престола Своего.

2 Поглотил Владыка без жалости все жилища Иакова, разрушил в ярости Своей крепости дочери Иудиной, осквернил и поверг ниц и всё царство, и князей его.

3 В пылу гнева сокрушил Он всю силу Израиля, убрал Свою защищающую руку перед лицом врага. Предал земли Иакова всепожирающему огню.

4 Вот Он, как неприятель, натянул лук Свой; тверда рука Его. Подобно врагу, уничтожил всё, что радовало глаз. Вспыхнула ярость Его огнем и поглотила шатры дочерей Сиона.

5 Стал Владыка Господь подобен неприятелю, погубил он Израиль, погубил чертоги его, разрушил все крепости; на плач и печаль обрек дочь Иуды.

6 Разорил Он Шатер Свой, как сад, место собрания Своего уничтожил. Упразднил ГОСПОДЬ на Сионе праздники и субботы. В пылу гнева Своего отверг и царя, и священника.

7 Отверг Владыка и жертвенник Свой, отрекся от самого Святилища. Предал в руки врагов стены его крепостей. Ликуют враги в Доме ГОСПОДНЕМ, будто в праздник веселятся.

8 ГОСПОДЬ обрек на разрушенье стены Сиона, мерным шнуром разметил гибельную черту и не пощадил Иерусалим, от разорения не уберег. По воле Его все валы и стены сокрушены, и скорбь охватила их.

9 Ушли в землю ворота Иерусалима, разбил Он и сломал засовы их. Царь и князья его — изгнанники среди чужих народов. И нет там уже Закона, и у пророков нет видений от ГОСПОДА.

10 Безмолвно сидят на земле старцы Сиона-девы. Посыпали они пеплом головы, в рубище облачились. И девы иерусалимские низко головы склонили, в землю устремлены их взоры.

11 Выплакал я все глаза свои, всё горит у меня внутри. Сердце мое замирает, когда вижу я гибель дочери народа моего, детей и младенцев на городских площадях, изнемогающих от голода.

12 Матерей своих слезно просят дети: «Дайте нам есть и пить». Падают они, обессилев, словно раненые, и умирают на руках матерей своих на городских площадях.

13 Что мне сказать тебе, с чем сравнить тебя, дочь Иерусалима? чему уподобить тебя, чтобы утешить тебя, дева, дочь Сиона? Ибо крушение твое, как море, глубоко. Кто может исцелить тебя?

14 Предвещали тебе пророки твои пустое и ложь; на грехи твои не указывали, не предотвратили плен твой. Предсказания их были ложными, потому и привели тебя к изгнанию.

15 От удивления всплескивают руками прохожие, присвистывают, качают головой о дочери Иерусалима и спрашивают: «И этот город называли самым красивым, радостью земли?»

16 Враги твои, столица, пасти свои разевают, свистят, зубами скрежещут, говоря: «Вот мы поглотили ее, настал день, дождались мы его, всё увидели сами…»

17 Свершил ГОСПОДЬ то, что задумал, исполнил слово Свое, которое изрек над Иерусалимом в давние времена; разрушил его без жалости, позволил врагу злорадствовать и неприятелям твоим восторжествовать.

18 О стены дочери Сиона, и вы рыдайте! К Владыке Господу взывайте всем сердцем своим! Лейте ручьем слезы день и ночь! Не умолкайте, пусть не высыхают очи ваши.

19 Взывай к Богу среди ночи, кричи в начале каждой стражи ночной; пусть слезами исходит сердце твое пред Владыкой Господом; простирай к Нему руки свои в мольбе, проси о детях своих, о гибнущих от голода на всех перекрестках.

20 Воззри, ГОСПОДИ, посмотри, на кого обрушил Ты Свой гнев? Вот женщины поедают плод свой, младенцев, вскормленных ими, а священники и пророки убиты в Святилище Владыки, Бога нашего.

21 Старики и дети мертвые лежат прямо на улицах; юноши и девушки пали от меча. А ведь это Ты убивал их в день гнева Своего, закалывал их без всякой жалости.

22 Со всех сторон Ты обрушил на меня ужасы, будто на праздник созвал их, и в день гнева ГОСПОДНЯ никто не спасся, не уцелел. Тех, кого я вскормила и взрастила, враг мой истребил.

Плач Єремiї

Розділ 2

1 Як захма́рив Господь в Своїм гніві сіо́нську дочку́! Він кинув із неба на зе́млю пишно́ту Ізраїля, і не згадав у день гніву Свого́ про підні́жка ногам Своїм, —

2 понищив Господь, не помилував жи́тла всі Яковові. Він позбу́рював у гніві Своїм у дочки́ Юди тверди́ні, на землю звали́в, збезче́стив Він ца́рство й князі́в усіх його́.

3 В люті гніву відтяв увесь Ізраїлів ріг, прави́цю Свою відверну́в Він від во́рога, та й запала́в проти Якова, мов той палю́чий огонь, що навко́ло жере́!

4 Він нап'я́в Свого лу́ка, як ворог, проти́вником стала прави́ця Його́, і Він вибив усе, що для ока було пожада́не, у скинії до́ньки сіонської вилив запе́клість Свою, як огонь.

5 Господь став, як той во́рог, пони́щив Ізраїля Він, всі пала́ти його зруйнува́в, тверди́ні його попусто́шив, — і Юдиній до́ньці примно́жив зідха́ння та сто́гін!

6 Понищив горо́жу Свою, немов у садка́, місце зборів Своїх попусто́шив, Госпо́дь учинив, що забу́ли в Сіоні про свято й суботу, і відки́нув царя́ та священика в лю́тості гніву Свого́.

7 Покинув Господь Свого же́ртівника, допусти́в побезче́стити святиню Свою́, передав в руку во́рога му́ри пала́ців її, — вороги́ зашуміли в Господньому домі, немов би святко́вого дня!

8 Задумав Госпо́дь зруйнува́ти мур сіо́нської до́ньки, Він ви́тягнув шнура, Своєї руки не вернув, щоб не нищити, сумни́ми вчинив передму́р'я та мур, — вони ра́зом осла́бли,

9 її брами запа́лися в зе́млю, пони́щив Він та полама́в її за́суви. Її цар і князі́ її серед поганів. Немає навча́ння Зако́ну, і пророки її не знахо́дять виді́ння від Господа.

10 Сидять на землі та мовчать старші́ до́ньки сіо́нської, по́рох посипали на свою голову, підпереза́лись вере́тами, аж до землі свою го́лову єрусалимські дівчата схили́ли.

11 Повиплива́ли від сліз мої очі, моє ну́тро клеко́че, на землю печінка моя вилива́ється через зане́пад дочки́ мого люду, коли немовля́ й сосуне́ць умліва́ють голодні на пло́щах міськи́х.

12 Вони кви́лять своїм матеря́м: „Де пожи́ва й вино?“ І ску́люються, як ране́ний, на пло́щах міськи́х, коли ду́ші свої випускають на лоні своїх матері́в.

13 Що засві́дчу тобі, що вподо́блю до тебе, о єрусалимськая до́чко? Що вчиню́ тобі рі́вним, щоб тебе звесели́ти, о діво, о до́чко сіонська? Бо велика, як море, руїна твоя́, — хто тебе поліку́є?

14 Пророки твої провіща́ли для тебе марно́ту й фальши́ве, і не відкривали твого гріха́, щоб долю твою відверну́ти, — для тебе вбачали пророцтва марно́ти й вигна́ння.

15 Усі, що проходять дорогою, плещуть у долоні на тебе, і посви́стують та головою своє́ю хита́ють над до́нькою Єрусалиму та кажуть: „Хіба це те місто, що про ньо́го казали: Корона пишно́ти, розра́да всієї землі?“

16 Усі вороги твої па́щу на тебе роззя́влюють, сви́щуть й зубами скрего́чуть та кажуть: „Ми поже́рли її. Оце справді той день, що чекали його, — знайшли ми і бачимо його!“

17 Учинив Господь те, що заду́мав, Він ви́повнив слово Своє, що його наказав від днів да́вніх: усе зруйнував, і милосердя не мав, і ворога втішив тобою, Він ро́га підійняв супроти́вних твоїх.

18 Їхнє серце до Господа крик підіймає, о муре, о до́чко Сіону! Проливай, як потік, сльози вдень та вночі, не давай відпочи́нку собі, нехай не спочи́не зіни́ця твоя!

19 Уставай, голоси уночі на поча́тку сторо́жі! Виливай своє серце, мов во́ду, навпроти обли́ччя Господнього! Підійми ти до Нього доло́ні свої за душу своїх немовля́т, що від голоду мліють на розі всіх вулиць!

20 Споглянь, Господи, і подивися, кому́ Ти зробив отаке? Чи конечним було, щоб жінки́ їли плід свій, свої́х немовля́т, яких ви́плекали? Щоб був у святині Господній заби́тий священик і пророк?

21 Лежать на землі на вулицях ря́дом юнак та стари́й. Попа́дали діви мої та мої парубки́ від меча́, — Ти побив їх в день гніву Свого́, порізав, не мав милосердя.

22 Ти викли́кував, мов на день свята, жахо́ти мої із довкі́лля, — і врято́ваного не було́, і позоста́льця в день гніву Господнього, — повигублював ворог мій тих, кого ви́плекала та зрости́ла була́.

Плач Иеремии

Глава 2

Плач Єремiї

Розділ 2

1 О как Владыка Господь во гневе Своем навлек тень позора на дочь Сиона! Низверг Он красу Израиля с небес на землю и не вспомнил в день гнева Своего подножие престола Своего.

1 Як захма́рив Господь в Своїм гніві сіо́нську дочку́! Він кинув із неба на зе́млю пишно́ту Ізраїля, і не згадав у день гніву Свого́ про підні́жка ногам Своїм, —

2 Поглотил Владыка без жалости все жилища Иакова, разрушил в ярости Своей крепости дочери Иудиной, осквернил и поверг ниц и всё царство, и князей его.

2 понищив Господь, не помилував жи́тла всі Яковові. Він позбу́рював у гніві Своїм у дочки́ Юди тверди́ні, на землю звали́в, збезче́стив Він ца́рство й князі́в усіх його́.

3 В пылу гнева сокрушил Он всю силу Израиля, убрал Свою защищающую руку перед лицом врага. Предал земли Иакова всепожирающему огню.

3 В люті гніву відтяв увесь Ізраїлів ріг, прави́цю Свою відверну́в Він від во́рога, та й запала́в проти Якова, мов той палю́чий огонь, що навко́ло жере́!

4 Вот Он, как неприятель, натянул лук Свой; тверда рука Его. Подобно врагу, уничтожил всё, что радовало глаз. Вспыхнула ярость Его огнем и поглотила шатры дочерей Сиона.

4 Він нап'я́в Свого лу́ка, як ворог, проти́вником стала прави́ця Його́, і Він вибив усе, що для ока було пожада́не, у скинії до́ньки сіонської вилив запе́клість Свою, як огонь.

5 Стал Владыка Господь подобен неприятелю, погубил он Израиль, погубил чертоги его, разрушил все крепости; на плач и печаль обрек дочь Иуды.

5 Господь став, як той во́рог, пони́щив Ізраїля Він, всі пала́ти його зруйнува́в, тверди́ні його попусто́шив, — і Юдиній до́ньці примно́жив зідха́ння та сто́гін!

6 Разорил Он Шатер Свой, как сад, место собрания Своего уничтожил. Упразднил ГОСПОДЬ на Сионе праздники и субботы. В пылу гнева Своего отверг и царя, и священника.

6 Понищив горо́жу Свою, немов у садка́, місце зборів Своїх попусто́шив, Госпо́дь учинив, що забу́ли в Сіоні про свято й суботу, і відки́нув царя́ та священика в лю́тості гніву Свого́.

7 Отверг Владыка и жертвенник Свой, отрекся от самого Святилища. Предал в руки врагов стены его крепостей. Ликуют враги в Доме ГОСПОДНЕМ, будто в праздник веселятся.

7 Покинув Господь Свого же́ртівника, допусти́в побезче́стити святиню Свою́, передав в руку во́рога му́ри пала́ців її, — вороги́ зашуміли в Господньому домі, немов би святко́вого дня!

8 ГОСПОДЬ обрек на разрушенье стены Сиона, мерным шнуром разметил гибельную черту и не пощадил Иерусалим, от разорения не уберег. По воле Его все валы и стены сокрушены, и скорбь охватила их.

8 Задумав Госпо́дь зруйнува́ти мур сіо́нської до́ньки, Він ви́тягнув шнура, Своєї руки не вернув, щоб не нищити, сумни́ми вчинив передму́р'я та мур, — вони ра́зом осла́бли,

9 Ушли в землю ворота Иерусалима, разбил Он и сломал засовы их. Царь и князья его — изгнанники среди чужих народов. И нет там уже Закона, и у пророков нет видений от ГОСПОДА.

9 її брами запа́лися в зе́млю, пони́щив Він та полама́в її за́суви. Її цар і князі́ її серед поганів. Немає навча́ння Зако́ну, і пророки її не знахо́дять виді́ння від Господа.

10 Безмолвно сидят на земле старцы Сиона-девы. Посыпали они пеплом головы, в рубище облачились. И девы иерусалимские низко головы склонили, в землю устремлены их взоры.

10 Сидять на землі та мовчать старші́ до́ньки сіо́нської, по́рох посипали на свою голову, підпереза́лись вере́тами, аж до землі свою го́лову єрусалимські дівчата схили́ли.

11 Выплакал я все глаза свои, всё горит у меня внутри. Сердце мое замирает, когда вижу я гибель дочери народа моего, детей и младенцев на городских площадях, изнемогающих от голода.

11 Повиплива́ли від сліз мої очі, моє ну́тро клеко́че, на землю печінка моя вилива́ється через зане́пад дочки́ мого люду, коли немовля́ й сосуне́ць умліва́ють голодні на пло́щах міськи́х.

12 Матерей своих слезно просят дети: «Дайте нам есть и пить». Падают они, обессилев, словно раненые, и умирают на руках матерей своих на городских площадях.

12 Вони кви́лять своїм матеря́м: „Де пожи́ва й вино?“ І ску́люються, як ране́ний, на пло́щах міськи́х, коли ду́ші свої випускають на лоні своїх матері́в.

13 Что мне сказать тебе, с чем сравнить тебя, дочь Иерусалима? чему уподобить тебя, чтобы утешить тебя, дева, дочь Сиона? Ибо крушение твое, как море, глубоко. Кто может исцелить тебя?

13 Що засві́дчу тобі, що вподо́блю до тебе, о єрусалимськая до́чко? Що вчиню́ тобі рі́вним, щоб тебе звесели́ти, о діво, о до́чко сіонська? Бо велика, як море, руїна твоя́, — хто тебе поліку́є?

14 Предвещали тебе пророки твои пустое и ложь; на грехи твои не указывали, не предотвратили плен твой. Предсказания их были ложными, потому и привели тебя к изгнанию.

14 Пророки твої провіща́ли для тебе марно́ту й фальши́ве, і не відкривали твого гріха́, щоб долю твою відверну́ти, — для тебе вбачали пророцтва марно́ти й вигна́ння.

15 От удивления всплескивают руками прохожие, присвистывают, качают головой о дочери Иерусалима и спрашивают: «И этот город называли самым красивым, радостью земли?»

15 Усі, що проходять дорогою, плещуть у долоні на тебе, і посви́стують та головою своє́ю хита́ють над до́нькою Єрусалиму та кажуть: „Хіба це те місто, що про ньо́го казали: Корона пишно́ти, розра́да всієї землі?“

16 Враги твои, столица, пасти свои разевают, свистят, зубами скрежещут, говоря: «Вот мы поглотили ее, настал день, дождались мы его, всё увидели сами…»

16 Усі вороги твої па́щу на тебе роззя́влюють, сви́щуть й зубами скрего́чуть та кажуть: „Ми поже́рли її. Оце справді той день, що чекали його, — знайшли ми і бачимо його!“

17 Свершил ГОСПОДЬ то, что задумал, исполнил слово Свое, которое изрек над Иерусалимом в давние времена; разрушил его без жалости, позволил врагу злорадствовать и неприятелям твоим восторжествовать.

17 Учинив Господь те, що заду́мав, Він ви́повнив слово Своє, що його наказав від днів да́вніх: усе зруйнував, і милосердя не мав, і ворога втішив тобою, Він ро́га підійняв супроти́вних твоїх.

18 О стены дочери Сиона, и вы рыдайте! К Владыке Господу взывайте всем сердцем своим! Лейте ручьем слезы день и ночь! Не умолкайте, пусть не высыхают очи ваши.

18 Їхнє серце до Господа крик підіймає, о муре, о до́чко Сіону! Проливай, як потік, сльози вдень та вночі, не давай відпочи́нку собі, нехай не спочи́не зіни́ця твоя!

19 Взывай к Богу среди ночи, кричи в начале каждой стражи ночной; пусть слезами исходит сердце твое пред Владыкой Господом; простирай к Нему руки свои в мольбе, проси о детях своих, о гибнущих от голода на всех перекрестках.

19 Уставай, голоси уночі на поча́тку сторо́жі! Виливай своє серце, мов во́ду, навпроти обли́ччя Господнього! Підійми ти до Нього доло́ні свої за душу своїх немовля́т, що від голоду мліють на розі всіх вулиць!

20 Воззри, ГОСПОДИ, посмотри, на кого обрушил Ты Свой гнев? Вот женщины поедают плод свой, младенцев, вскормленных ими, а священники и пророки убиты в Святилище Владыки, Бога нашего.

20 Споглянь, Господи, і подивися, кому́ Ти зробив отаке? Чи конечним було, щоб жінки́ їли плід свій, свої́х немовля́т, яких ви́плекали? Щоб був у святині Господній заби́тий священик і пророк?

21 Старики и дети мертвые лежат прямо на улицах; юноши и девушки пали от меча. А ведь это Ты убивал их в день гнева Своего, закалывал их без всякой жалости.

21 Лежать на землі на вулицях ря́дом юнак та стари́й. Попа́дали діви мої та мої парубки́ від меча́, — Ти побив їх в день гніву Свого́, порізав, не мав милосердя.

22 Со всех сторон Ты обрушил на меня ужасы, будто на праздник созвал их, и в день гнева ГОСПОДНЯ никто не спасся, не уцелел. Тех, кого я вскормила и взрастила, враг мой истребил.

22 Ти викли́кував, мов на день свята, жахо́ти мої із довкі́лля, — і врято́ваного не було́, і позоста́льця в день гніву Господнього, — повигублював ворог мій тих, кого ви́плекала та зрости́ла була́.