Плач Иеремии

Глава 2

1 О, как навис гнев Владыки над дочерью Сиона, словно грозовые тучи! С небес сбросил на землю красу Израиля и не вспомнил о подножии ног Своих в день гнева Своего.

2 Без пощады поглотил Владыка все жилища Иакова, в гневе Своем Он разрушил твердыни дочери Иуды. Он отверг царство и в нечестии поверг вождей его на землю.

3 В свирепом гневе Он сокрушил все силы Израиля. Он отвел Свою правую руку, не защитил от наступающего врага. Он воспылал в Иакове, как пламя, что пожирает все вокруг.

4 Подобно врагу, Он натянул Свой лук, занес Свою правую руку, словно недруг. Он сразил всех, кто приятен для глаз, излил Свой гнев, как огонь, на шатер дочери Сиона.

5 Владыка стал подобен врагу, поглотил Он Израиль; уничтожил все дворцы его и разрушил твердыни его. Он умножил плач и причитание дочери Иуды.

6 Разорил Он шатер Свой, как шалаш в огороде, Он разрушил место собрания Своего. Господь заставил Сион забыть праздники и субботы. В свирепом гневе Он отверг царя и священника.

7 Владыка отверг Свой жертвенник и оставил Свое святилище; отдал Он в руки врагов стены дворцов Сиона. Неприятели подняли шум в доме Господа, словно в праздничный день.

8 Господь решил разрушить стену дочери Сиона; Он протянул вервь и не удержал Своей руки от разорения. Рыдали и стены и внешние укрепления, изнывая вместе.

9 Ворота ее втоптаны в землю, их засовы Он сломал и уничтожил. Царь и вожди ее в изгнании среди чужих народов. Нет больше Закона, и пророки ее не получают видений от Господа.

10 Старцы дочери Сиона сидят безмолвно на земле, посыпали прахом головы свои и оделись в рубище. Девы Иерусалима опустили лица свои к земле.

11 Глаза мои ослабли от слез, душа моя мается, и сердце мое пролилось на землю из-за гибели народа моего, из-за того, что дети и грудные младенцы теряют сознание на улицах городских.

12 Они говорят своим матерям: «Где хлеб и вино?» — теряя сознание, подобно раненым, на улицах городских, испуская дух на руках своих матерей.

13 Что скажу я тебе? С чем тебя сравню, о дочь Иерусалима? Чему уподоблю тебя, чтоб я мог утешить тебя, о дева, дочь Сиона? Рана твоя глубока, как море; кто может исцелить тебя?

14 Видения твоих пророков были ложными и пустыми. Они не раскрывали твой грех, иначе предотвратили бы твое пленение. Их пророчества были ложными и вводили тебя в заблуждение.

15 Руками всплескивают все проходящие мимо, качают головой и глумятся над дочерью Иерусалима: «Не этот ли город называли совершенством красоты, радостью всей земли?»

16 Все враги твои широко разинули пасть свою на тебя. Они глумятся и скрежещут зубами, говоря: «Мы поглотили ее! Вот день, который мы так ждали, вот и дожили мы, вот и увидели!»

17 Господь исполнил Свой замысел, исполнил слово Свое, провозглашенное в древние дни. Разгромил Он тебя без пощады и позволил врагу злорадствовать над тобою, Он возвысил неприятелей твоих.

18 Сердца людей взывают к Владыке. О стена дочери Сиона, день и ночь проливай слезы ручьем, не давай покоя себе, не давай отдыха глазам твоим!

19 Вставай и взывай ночью, снова и снова. Изливай сердце свое, как воду, в присутствии Владыки. Простирай свои руки к Нему и моли о жизни детей своих, теряющих сознание от голода на всех перекрестках.

20 — Взгляни, Господи, и посмотри, с кем Ты когда-либо поступал так, чтобы женщины ели своих детей, младенцев, вскормленных ими? Чтобы убивали священника и пророка в святилище Владыки?

21 Дети и старики лежат в пыли на улицах, мои юноши и девушки пали от меча. Убивал Ты их в день гнева Своего, заколал их без пощады.

22 Ты отовсюду, как на праздник, созвал на меня ужасы. В день гнева Господа никто не спасся и не уцелел. Тех, о ком я заботилась и кого растила, погубил мой враг.

Плач Єремiї

Розділ 2

1 Як захма́рив Господь в Своїм гніві сіо́нську дочку́! Він кинув із неба на зе́млю пишно́ту Ізраїля, і не згадав у день гніву Свого́ про підні́жка ногам Своїм, —

2 понищив Господь, не помилував жи́тла всі Яковові. Він позбу́рював у гніві Своїм у дочки́ Юди тверди́ні, на землю звали́в, збезче́стив Він ца́рство й князі́в усіх його́.

3 В люті гніву відтяв увесь Ізраїлів ріг, прави́цю Свою відверну́в Він від во́рога, та й запала́в проти Якова, мов той палю́чий огонь, що навко́ло жере́!

4 Він нап'я́в Свого лу́ка, як ворог, проти́вником стала прави́ця Його́, і Він вибив усе, що для ока було пожада́не, у скинії до́ньки сіонської вилив запе́клість Свою, як огонь.

5 Господь став, як той во́рог, пони́щив Ізраїля Він, всі пала́ти його зруйнува́в, тверди́ні його попусто́шив, — і Юдиній до́ньці примно́жив зідха́ння та сто́гін!

6 Понищив горо́жу Свою, немов у садка́, місце зборів Своїх попусто́шив, Госпо́дь учинив, що забу́ли в Сіоні про свято й суботу, і відки́нув царя́ та священика в лю́тості гніву Свого́.

7 Покинув Господь Свого же́ртівника, допусти́в побезче́стити святиню Свою́, передав в руку во́рога му́ри пала́ців її, — вороги́ зашуміли в Господньому домі, немов би святко́вого дня!

8 Задумав Госпо́дь зруйнува́ти мур сіо́нської до́ньки, Він ви́тягнув шнура, Своєї руки не вернув, щоб не нищити, сумни́ми вчинив передму́р'я та мур, — вони ра́зом осла́бли,

9 її брами запа́лися в зе́млю, пони́щив Він та полама́в її за́суви. Її цар і князі́ її серед поганів. Немає навча́ння Зако́ну, і пророки її не знахо́дять виді́ння від Господа.

10 Сидять на землі та мовчать старші́ до́ньки сіо́нської, по́рох посипали на свою голову, підпереза́лись вере́тами, аж до землі свою го́лову єрусалимські дівчата схили́ли.

11 Повиплива́ли від сліз мої очі, моє ну́тро клеко́че, на землю печінка моя вилива́ється через зане́пад дочки́ мого люду, коли немовля́ й сосуне́ць умліва́ють голодні на пло́щах міськи́х.

12 Вони кви́лять своїм матеря́м: „Де пожи́ва й вино?“ І ску́люються, як ране́ний, на пло́щах міськи́х, коли ду́ші свої випускають на лоні своїх матері́в.

13 Що засві́дчу тобі, що вподо́блю до тебе, о єрусалимськая до́чко? Що вчиню́ тобі рі́вним, щоб тебе звесели́ти, о діво, о до́чко сіонська? Бо велика, як море, руїна твоя́, — хто тебе поліку́є?

14 Пророки твої провіща́ли для тебе марно́ту й фальши́ве, і не відкривали твого гріха́, щоб долю твою відверну́ти, — для тебе вбачали пророцтва марно́ти й вигна́ння.

15 Усі, що проходять дорогою, плещуть у долоні на тебе, і посви́стують та головою своє́ю хита́ють над до́нькою Єрусалиму та кажуть: „Хіба це те місто, що про ньо́го казали: Корона пишно́ти, розра́да всієї землі?“

16 Усі вороги твої па́щу на тебе роззя́влюють, сви́щуть й зубами скрего́чуть та кажуть: „Ми поже́рли її. Оце справді той день, що чекали його, — знайшли ми і бачимо його!“

17 Учинив Господь те, що заду́мав, Він ви́повнив слово Своє, що його наказав від днів да́вніх: усе зруйнував, і милосердя не мав, і ворога втішив тобою, Він ро́га підійняв супроти́вних твоїх.

18 Їхнє серце до Господа крик підіймає, о муре, о до́чко Сіону! Проливай, як потік, сльози вдень та вночі, не давай відпочи́нку собі, нехай не спочи́не зіни́ця твоя!

19 Уставай, голоси уночі на поча́тку сторо́жі! Виливай своє серце, мов во́ду, навпроти обли́ччя Господнього! Підійми ти до Нього доло́ні свої за душу своїх немовля́т, що від голоду мліють на розі всіх вулиць!

20 Споглянь, Господи, і подивися, кому́ Ти зробив отаке? Чи конечним було, щоб жінки́ їли плід свій, свої́х немовля́т, яких ви́плекали? Щоб був у святині Господній заби́тий священик і пророк?

21 Лежать на землі на вулицях ря́дом юнак та стари́й. Попа́дали діви мої та мої парубки́ від меча́, — Ти побив їх в день гніву Свого́, порізав, не мав милосердя.

22 Ти викли́кував, мов на день свята, жахо́ти мої із довкі́лля, — і врято́ваного не було́, і позоста́льця в день гніву Господнього, — повигублював ворог мій тих, кого ви́плекала та зрости́ла була́.

Плач Иеремии

Глава 2

Плач Єремiї

Розділ 2

1 О, как навис гнев Владыки над дочерью Сиона, словно грозовые тучи! С небес сбросил на землю красу Израиля и не вспомнил о подножии ног Своих в день гнева Своего.

1 Як захма́рив Господь в Своїм гніві сіо́нську дочку́! Він кинув із неба на зе́млю пишно́ту Ізраїля, і не згадав у день гніву Свого́ про підні́жка ногам Своїм, —

2 Без пощады поглотил Владыка все жилища Иакова, в гневе Своем Он разрушил твердыни дочери Иуды. Он отверг царство и в нечестии поверг вождей его на землю.

2 понищив Господь, не помилував жи́тла всі Яковові. Він позбу́рював у гніві Своїм у дочки́ Юди тверди́ні, на землю звали́в, збезче́стив Він ца́рство й князі́в усіх його́.

3 В свирепом гневе Он сокрушил все силы Израиля. Он отвел Свою правую руку, не защитил от наступающего врага. Он воспылал в Иакове, как пламя, что пожирает все вокруг.

3 В люті гніву відтяв увесь Ізраїлів ріг, прави́цю Свою відверну́в Він від во́рога, та й запала́в проти Якова, мов той палю́чий огонь, що навко́ло жере́!

4 Подобно врагу, Он натянул Свой лук, занес Свою правую руку, словно недруг. Он сразил всех, кто приятен для глаз, излил Свой гнев, как огонь, на шатер дочери Сиона.

4 Він нап'я́в Свого лу́ка, як ворог, проти́вником стала прави́ця Його́, і Він вибив усе, що для ока було пожада́не, у скинії до́ньки сіонської вилив запе́клість Свою, як огонь.

5 Владыка стал подобен врагу, поглотил Он Израиль; уничтожил все дворцы его и разрушил твердыни его. Он умножил плач и причитание дочери Иуды.

5 Господь став, як той во́рог, пони́щив Ізраїля Він, всі пала́ти його зруйнува́в, тверди́ні його попусто́шив, — і Юдиній до́ньці примно́жив зідха́ння та сто́гін!

6 Разорил Он шатер Свой, как шалаш в огороде, Он разрушил место собрания Своего. Господь заставил Сион забыть праздники и субботы. В свирепом гневе Он отверг царя и священника.

6 Понищив горо́жу Свою, немов у садка́, місце зборів Своїх попусто́шив, Госпо́дь учинив, що забу́ли в Сіоні про свято й суботу, і відки́нув царя́ та священика в лю́тості гніву Свого́.

7 Владыка отверг Свой жертвенник и оставил Свое святилище; отдал Он в руки врагов стены дворцов Сиона. Неприятели подняли шум в доме Господа, словно в праздничный день.

7 Покинув Господь Свого же́ртівника, допусти́в побезче́стити святиню Свою́, передав в руку во́рога му́ри пала́ців її, — вороги́ зашуміли в Господньому домі, немов би святко́вого дня!

8 Господь решил разрушить стену дочери Сиона; Он протянул вервь и не удержал Своей руки от разорения. Рыдали и стены и внешние укрепления, изнывая вместе.

8 Задумав Госпо́дь зруйнува́ти мур сіо́нської до́ньки, Він ви́тягнув шнура, Своєї руки не вернув, щоб не нищити, сумни́ми вчинив передму́р'я та мур, — вони ра́зом осла́бли,

9 Ворота ее втоптаны в землю, их засовы Он сломал и уничтожил. Царь и вожди ее в изгнании среди чужих народов. Нет больше Закона, и пророки ее не получают видений от Господа.

9 її брами запа́лися в зе́млю, пони́щив Він та полама́в її за́суви. Її цар і князі́ її серед поганів. Немає навча́ння Зако́ну, і пророки її не знахо́дять виді́ння від Господа.

10 Старцы дочери Сиона сидят безмолвно на земле, посыпали прахом головы свои и оделись в рубище. Девы Иерусалима опустили лица свои к земле.

10 Сидять на землі та мовчать старші́ до́ньки сіо́нської, по́рох посипали на свою голову, підпереза́лись вере́тами, аж до землі свою го́лову єрусалимські дівчата схили́ли.

11 Глаза мои ослабли от слез, душа моя мается, и сердце мое пролилось на землю из-за гибели народа моего, из-за того, что дети и грудные младенцы теряют сознание на улицах городских.

11 Повиплива́ли від сліз мої очі, моє ну́тро клеко́че, на землю печінка моя вилива́ється через зане́пад дочки́ мого люду, коли немовля́ й сосуне́ць умліва́ють голодні на пло́щах міськи́х.

12 Они говорят своим матерям: «Где хлеб и вино?» — теряя сознание, подобно раненым, на улицах городских, испуская дух на руках своих матерей.

12 Вони кви́лять своїм матеря́м: „Де пожи́ва й вино?“ І ску́люються, як ране́ний, на пло́щах міськи́х, коли ду́ші свої випускають на лоні своїх матері́в.

13 Что скажу я тебе? С чем тебя сравню, о дочь Иерусалима? Чему уподоблю тебя, чтоб я мог утешить тебя, о дева, дочь Сиона? Рана твоя глубока, как море; кто может исцелить тебя?

13 Що засві́дчу тобі, що вподо́блю до тебе, о єрусалимськая до́чко? Що вчиню́ тобі рі́вним, щоб тебе звесели́ти, о діво, о до́чко сіонська? Бо велика, як море, руїна твоя́, — хто тебе поліку́є?

14 Видения твоих пророков были ложными и пустыми. Они не раскрывали твой грех, иначе предотвратили бы твое пленение. Их пророчества были ложными и вводили тебя в заблуждение.

14 Пророки твої провіща́ли для тебе марно́ту й фальши́ве, і не відкривали твого гріха́, щоб долю твою відверну́ти, — для тебе вбачали пророцтва марно́ти й вигна́ння.

15 Руками всплескивают все проходящие мимо, качают головой и глумятся над дочерью Иерусалима: «Не этот ли город называли совершенством красоты, радостью всей земли?»

15 Усі, що проходять дорогою, плещуть у долоні на тебе, і посви́стують та головою своє́ю хита́ють над до́нькою Єрусалиму та кажуть: „Хіба це те місто, що про ньо́го казали: Корона пишно́ти, розра́да всієї землі?“

16 Все враги твои широко разинули пасть свою на тебя. Они глумятся и скрежещут зубами, говоря: «Мы поглотили ее! Вот день, который мы так ждали, вот и дожили мы, вот и увидели!»

16 Усі вороги твої па́щу на тебе роззя́влюють, сви́щуть й зубами скрего́чуть та кажуть: „Ми поже́рли її. Оце справді той день, що чекали його, — знайшли ми і бачимо його!“

17 Господь исполнил Свой замысел, исполнил слово Свое, провозглашенное в древние дни. Разгромил Он тебя без пощады и позволил врагу злорадствовать над тобою, Он возвысил неприятелей твоих.

17 Учинив Господь те, що заду́мав, Він ви́повнив слово Своє, що його наказав від днів да́вніх: усе зруйнував, і милосердя не мав, і ворога втішив тобою, Він ро́га підійняв супроти́вних твоїх.

18 Сердца людей взывают к Владыке. О стена дочери Сиона, день и ночь проливай слезы ручьем, не давай покоя себе, не давай отдыха глазам твоим!

18 Їхнє серце до Господа крик підіймає, о муре, о до́чко Сіону! Проливай, як потік, сльози вдень та вночі, не давай відпочи́нку собі, нехай не спочи́не зіни́ця твоя!

19 Вставай и взывай ночью, снова и снова. Изливай сердце свое, как воду, в присутствии Владыки. Простирай свои руки к Нему и моли о жизни детей своих, теряющих сознание от голода на всех перекрестках.

19 Уставай, голоси уночі на поча́тку сторо́жі! Виливай своє серце, мов во́ду, навпроти обли́ччя Господнього! Підійми ти до Нього доло́ні свої за душу своїх немовля́т, що від голоду мліють на розі всіх вулиць!

20 — Взгляни, Господи, и посмотри, с кем Ты когда-либо поступал так, чтобы женщины ели своих детей, младенцев, вскормленных ими? Чтобы убивали священника и пророка в святилище Владыки?

20 Споглянь, Господи, і подивися, кому́ Ти зробив отаке? Чи конечним було, щоб жінки́ їли плід свій, свої́х немовля́т, яких ви́плекали? Щоб був у святині Господній заби́тий священик і пророк?

21 Дети и старики лежат в пыли на улицах, мои юноши и девушки пали от меча. Убивал Ты их в день гнева Своего, заколал их без пощады.

21 Лежать на землі на вулицях ря́дом юнак та стари́й. Попа́дали діви мої та мої парубки́ від меча́, — Ти побив їх в день гніву Свого́, порізав, не мав милосердя.

22 Ты отовсюду, как на праздник, созвал на меня ужасы. В день гнева Господа никто не спасся и не уцелел. Тех, о ком я заботилась и кого растила, погубил мой враг.

22 Ти викли́кував, мов на день свята, жахо́ти мої із довкі́лля, — і врято́ваного не було́, і позоста́льця в день гніву Господнього, — повигублював ворог мій тих, кого ви́плекала та зрости́ла була́.