JobChapter 2 |
|
1 AGAIN there was a day when the sons of God came to present themselves before the LORD, and Sa tan came also among them to present himself before the LORD. |
|
2 And the LORD said to Satan, Whence have you come? And Satan answered the LORD, and said, From going to and fro in the earth, and from walking on it. |
|
3 And the LORD said to Satan, Have you considered my servant Job, that there is none like him in the earth, an innocent and upright man, one who reveres God, and turns away from evil? He still holds fast to his integrity, although you provoked me against him, to destroy him without cause. |
|
4 And Satan answered the LORD, and said, Skin for skin, yea, all that a man has will he give for his life, to save it. |
|
5 But put forth thy hand now, and touch his flesh or his bone, and he will curse thee to thy face. |
|
6 And the LORD said to Satan, Behold, he is delivered into your hands; only spare his life. |
|
7 So Satan went forth from the presence of the LORD, and smote Job with cancer from the sole of his foot to his brain. |
|
8 And he took a potsherd to scrape himself with it; and he sat down upon ashes. |
|
9 Then his wife said to him, Do you still hold fast your integrity? Curse God, and die. |
|
10 But he said to her, You speak as one of the foolish women speaks. We have indeed received God's blessings, now shall we not also receive his afflictions? In all these misfortunes Job did not sin, nor did he blaspheme against God with his lips. |
|
11 Now when Job's three friends heard of all this misfortune that had come upon him, they set a time of meeting, and came to him every one from his own place: Eliphaz the Temanite, Bildad the Shuhite, and Zophar the Naamathite; for they had made an appointment together to console and comfort him. |
|
12 And when they lifted up their eyes from afar, they did not recognize him, and they lifted up their voices, and wept; and they rent every one his mantle, and threw dust upon their heads toward the heaven. |
|
13 So they sat down with him upon the ground seven days and seven nights, and none spoke a word to him; for they saw that his affliction was very great. |
ЙовРозділ 2 |
|
1 |
|
2 І сказав Господь до сатани́: „Звідки ти йдеш?“ А сатана́ відповів Господе́ві й сказав: „Я мандрував по землі та й перейшов її“. |
|
3 І сказав Господь до сатани́: „Чи звернув ти увагу на раба Мого Йо́ва? Бо немає такого, як він, на землі: муж він невинний та праведний, який Бога боїться, а від злого втікає. І він ще тримається міцно в своїй невинності, а ти намовляв був Мене на нього, щоб без при́воду його зруйнувати“. |
|
4 І відповів сатана Господе́ві й сказав: „Шкіра за шкіру, і все, що хто має, віддасть він за душу свою. |
|
5 Але простягни но Ти руку Свою, і доторкнись до косте́й його та до тіла його, — чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?“ |
|
6 І сказав Господь до сатани: „Ось він у руці твоїй, — тільки душу його бережи!“ |
|
7 І вийшов сатана від лиця Господнього, та й ударив Йова злим гнояко́м від стопи́ ноги́ його аж до його че́репа. |
|
8 А той узяв собі черепка́, щоб шкре́бти себе. І він сидів серед по́пелу. |
|
9 І сказала йому його жінка: „Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога — і помреш!“ |
|
10 А він до неї відказав: „Ти гово́риш отак, як гово́рить яка з божеві́льних! Чи ж ми бу́дем приймати від Бога добре, а злого не при́ймем?“ При всьому тому Йов не згрішив своїми устами. |
|
11 |
|
12 І звели́ вони зда́лека очі свої, — і не пізна́ли його. І підне́сли вони голос свій, та й заголоси́ли, і розде́рли кожен одежу свою, і кидали по́рох над своїми головами аж до неба. |
|
13 І сиділи вони з ним на землі сім день та сім ноче́й, і ніхто не промо́вив до нього ні слова, бо вони ба́чили, що біль його ве́льми великий |
JobChapter 2 |
ЙовРозділ 2 |
|
1 AGAIN there was a day when the sons of God came to present themselves before the LORD, and Sa tan came also among them to present himself before the LORD. |
1 |
|
2 And the LORD said to Satan, Whence have you come? And Satan answered the LORD, and said, From going to and fro in the earth, and from walking on it. |
2 І сказав Господь до сатани́: „Звідки ти йдеш?“ А сатана́ відповів Господе́ві й сказав: „Я мандрував по землі та й перейшов її“. |
|
3 And the LORD said to Satan, Have you considered my servant Job, that there is none like him in the earth, an innocent and upright man, one who reveres God, and turns away from evil? He still holds fast to his integrity, although you provoked me against him, to destroy him without cause. |
3 І сказав Господь до сатани́: „Чи звернув ти увагу на раба Мого Йо́ва? Бо немає такого, як він, на землі: муж він невинний та праведний, який Бога боїться, а від злого втікає. І він ще тримається міцно в своїй невинності, а ти намовляв був Мене на нього, щоб без при́воду його зруйнувати“. |
|
4 And Satan answered the LORD, and said, Skin for skin, yea, all that a man has will he give for his life, to save it. |
4 І відповів сатана Господе́ві й сказав: „Шкіра за шкіру, і все, що хто має, віддасть він за душу свою. |
|
5 But put forth thy hand now, and touch his flesh or his bone, and he will curse thee to thy face. |
5 Але простягни но Ти руку Свою, і доторкнись до косте́й його та до тіла його, — чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?“ |
|
6 And the LORD said to Satan, Behold, he is delivered into your hands; only spare his life. |
6 І сказав Господь до сатани: „Ось він у руці твоїй, — тільки душу його бережи!“ |
|
7 So Satan went forth from the presence of the LORD, and smote Job with cancer from the sole of his foot to his brain. |
7 І вийшов сатана від лиця Господнього, та й ударив Йова злим гнояко́м від стопи́ ноги́ його аж до його че́репа. |
|
8 And he took a potsherd to scrape himself with it; and he sat down upon ashes. |
8 А той узяв собі черепка́, щоб шкре́бти себе. І він сидів серед по́пелу. |
|
9 Then his wife said to him, Do you still hold fast your integrity? Curse God, and die. |
9 І сказала йому його жінка: „Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога — і помреш!“ |
|
10 But he said to her, You speak as one of the foolish women speaks. We have indeed received God's blessings, now shall we not also receive his afflictions? In all these misfortunes Job did not sin, nor did he blaspheme against God with his lips. |
10 А він до неї відказав: „Ти гово́риш отак, як гово́рить яка з божеві́льних! Чи ж ми бу́дем приймати від Бога добре, а злого не при́ймем?“ При всьому тому Йов не згрішив своїми устами. |
|
11 Now when Job's three friends heard of all this misfortune that had come upon him, they set a time of meeting, and came to him every one from his own place: Eliphaz the Temanite, Bildad the Shuhite, and Zophar the Naamathite; for they had made an appointment together to console and comfort him. |
11 |
|
12 And when they lifted up their eyes from afar, they did not recognize him, and they lifted up their voices, and wept; and they rent every one his mantle, and threw dust upon their heads toward the heaven. |
12 І звели́ вони зда́лека очі свої, — і не пізна́ли його. І підне́сли вони голос свій, та й заголоси́ли, і розде́рли кожен одежу свою, і кидали по́рох над своїми головами аж до неба. |
|
13 So they sat down with him upon the ground seven days and seven nights, and none spoke a word to him; for they saw that his affliction was very great. |
13 І сиділи вони з ним на землі сім день та сім ноче́й, і ніхто не промо́вив до нього ні слова, бо вони ба́чили, що біль його ве́льми великий |