CDDV 委辦譯本 CKJV 中文英王欽定本 LB Lutherbibel AKJV American King James Version KJV King James Version LBP Aramaic Of The Peshitta: Lamsa, 1933 BTI Библия под ред. Кулаковых CARS Восточный перевод MAK-CAS ВЗ Макария - НЗ Кассиана НРП Новый Русский Перевод РСП Современный перевод RST Синодальный перевод UBIO Біблія в пер. І. Огієнка
Параллельный перевод
Иов 30
Стронг
CDDV 委辦譯本 CKJV 中文英王欽定本 LB Lutherbibel AKJV American King James Version KJV King James Version LBP Aramaic Of The Peshitta: Lamsa, 1933 BTI Библия под ред. Кулаковых CARS Восточный перевод MAK-CAS ВЗ Макария - НЗ Кассиана НРП Новый Русский Перевод РСП Современный перевод RST Синодальный перевод UBIO Біблія в пер. І. Огієнка

Книга Иова

Глава 30

1 А теперь смеются надо мной те, кто юнее меня, чьих отцов я не подпустил бы и к собакам при моих отарах.

2 И крепость их рук — зачем она мне? Истощилась их прежняя сила,

3 нищетой и голодом они измучены, гложут землю сухую в краю пустыни бесплодной.

4 У кустов собирают солоноватые травы, корни ракитника — для них пища.

5 Из сообщества людского изгнаны они, кричат на них, как на вора.

6 И живут они в руслах высохших, в норах подземных средь скал.

7 Средь кустарников они воют, в зарослях колючих друг к другу жмутся.

8 Сброд никчемный, люди без имени, их извергла земля.

9 А нынче с издевкой песни они обо мне распевают, присказкой стал я у них.

10 Мной гнушаются они, меня сторонятся, в лицо мне плюнуть не преминут.

11 Вот Он расторг мою тетиву, унизил меня! Потому-то недруги мои будто с цепи сорвались.

12 Справа подступает ко мне эта свора, в бегство меня обращает, против меня ведут смертельную осаду.

13 Дорогу предо мной они изрыли, погибель мою готовят, и никто их уже не удержит.

14 Устремились на меня, словно в город сквозь широкий пролом, всё круша, нахлынули.

15 Ужасы на меня обрушились. Словно по ветру, почет мой развеялся, словно облако, благоденствие мое растаяло.

16 И теперь душа моя плачет во мне, дни бедствий меня объяли.

17 Ночью боль мои кости пронзает, грызет она меня без устали.

18 Крепко схватил Он меня за одежды, душит меня воротом рубахи.

19 Бросил в грязь меня — и меня попирают, словно прах и пепел.

20 Я взываю к Тебе, но Ты не отвечаешь, стою и молю Тебя, и Ты это видишь.

21 Стал безжалостен Ты ко мне, могучей рукой Своей меня терзаешь.

22 Подхватил Ты меня, закружил по ветру, развеял в буре.

23 Знаю, ведешь меня к смерти, в дом, уготованный всем живущим.

24 Разве бедняку я не протягивал руку, если, погибая, он молил меня о помощи?

25 Разве не плакал я о тех, кому тяжко? Разве не сочувствовал я всей душой несчастным?

26 Ждал я добра, а пришло зло, света жаждал, а пришла тьма.

27 Всё внутри воспалилось во мне, боль не стихает, с горем я повстречался.

28 Почернел я, но не от солнца, встаю в собрании и зову на помощь.

29 Братом я стал шакалам и другом страусам.

30 Кожа на мне обуглилась, кости мои огнем пылают.

31 Цитры напев плачем стал, а звук свирели — рыданьем.

Йов

Розділ 30

1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.

2 Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!

3 Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

4 рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.

5 Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,

6 так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах підземних та скелях,

7 ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —

8 сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!

9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.

10 Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,

11 бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.

12 По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.

13 Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —

14 немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.

15 Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.

16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

17 Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.

18 З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.

19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.

20 Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.

21 Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.

22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!

23 Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.

24 Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?

25 Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

26 Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.

27 Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,

28 ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.

29 Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,

30 моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.

31 І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.

Книга Иова

Глава 30

Йов

Розділ 30

1 А теперь смеются надо мной те, кто юнее меня, чьих отцов я не подпустил бы и к собакам при моих отарах.

1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.

2 И крепость их рук — зачем она мне? Истощилась их прежняя сила,

2 Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!

3 нищетой и голодом они измучены, гложут землю сухую в краю пустыни бесплодной.

3 Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

4 У кустов собирают солоноватые травы, корни ракитника — для них пища.

4 рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.

5 Из сообщества людского изгнаны они, кричат на них, как на вора.

5 Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,

6 И живут они в руслах высохших, в норах подземных средь скал.

6 так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах підземних та скелях,

7 Средь кустарников они воют, в зарослях колючих друг к другу жмутся.

7 ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —

8 Сброд никчемный, люди без имени, их извергла земля.

8 сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!

9 А нынче с издевкой песни они обо мне распевают, присказкой стал я у них.

9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.

10 Мной гнушаются они, меня сторонятся, в лицо мне плюнуть не преминут.

10 Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,

11 Вот Он расторг мою тетиву, унизил меня! Потому-то недруги мои будто с цепи сорвались.

11 бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.

12 Справа подступает ко мне эта свора, в бегство меня обращает, против меня ведут смертельную осаду.

12 По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.

13 Дорогу предо мной они изрыли, погибель мою готовят, и никто их уже не удержит.

13 Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —

14 Устремились на меня, словно в город сквозь широкий пролом, всё круша, нахлынули.

14 немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.

15 Ужасы на меня обрушились. Словно по ветру, почет мой развеялся, словно облако, благоденствие мое растаяло.

15 Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.

16 И теперь душа моя плачет во мне, дни бедствий меня объяли.

16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

17 Ночью боль мои кости пронзает, грызет она меня без устали.

17 Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.

18 Крепко схватил Он меня за одежды, душит меня воротом рубахи.

18 З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.

19 Бросил в грязь меня — и меня попирают, словно прах и пепел.

19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.

20 Я взываю к Тебе, но Ты не отвечаешь, стою и молю Тебя, и Ты это видишь.

20 Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.

21 Стал безжалостен Ты ко мне, могучей рукой Своей меня терзаешь.

21 Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.

22 Подхватил Ты меня, закружил по ветру, развеял в буре.

22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!

23 Знаю, ведешь меня к смерти, в дом, уготованный всем живущим.

23 Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.

24 Разве бедняку я не протягивал руку, если, погибая, он молил меня о помощи?

24 Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?

25 Разве не плакал я о тех, кому тяжко? Разве не сочувствовал я всей душой несчастным?

25 Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

26 Ждал я добра, а пришло зло, света жаждал, а пришла тьма.

26 Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.

27 Всё внутри воспалилось во мне, боль не стихает, с горем я повстречался.

27 Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,

28 Почернел я, но не от солнца, встаю в собрании и зову на помощь.

28 ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.

29 Братом я стал шакалам и другом страусам.

29 Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,

30 Кожа на мне обуглилась, кости мои огнем пылают.

30 моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.

31 Цитры напев плачем стал, а звук свирели — рыданьем.

31 І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.