Плач Иеремии

Глава 3

1 Я — человек, изведавший горе от жезла гнева Его, которым Он разил меня.

2 Он влек меня за Собой и во тьму привел, а не к свету.

3 И вот теперь Он непрестанно поднимает на меня Свою руку.

4 Иссушил плоть и кожу мою, все кости мои переломал.

5 Воздвиг против меня осадный вал, горечью и страданием обложил.

6 Вверг меня во мрак, давно сгинувшим мертвецам уподобил.

7 Глухой стеной окружил Он меня, не выйти мне теперь, заковал меня в тяжкие оковы.

8 Взывал я к Нему громко, о помощи просил, но, видно, не доходна до Него молитва моя.

9 Камнями огромными мне путь преградил, непроходимыми сделал дороги мои.

10 Страшен Он, как медведь, стерегущий добычу, как лев в засаде.

11 Дорогу мою Он в сторону увел и растерзал меня, в ничто превратил.

12 Он лук Свой взял, натянул тетиву и сделал меня мишенью для стрел.

13 Пронзил мне сердце стрелами из Своего колчана.

14 Посмешищем сделал меня для народа, с издевкой распевают они песни обо мне изо дня в день.

15 Накормил меня Владыка горькими травами, напоил полынью.

16 Камни грызть принудил меня, и притупились у меня зубы, прахом меня накормил.

17 Лишился я мира душевного — забыл о счастье.

18 Стал говорить себе: «Погибла слава моя, и нет у меня надежды на ГОСПОДА».

19 Вспомни, Господи, о бедствиях моих и бесприютности, жизнь моя, как полынь, горька и, как желчь, противна.

20 Думы об этом постоянно терзают душу мою, и я падаю духом.

21 Но вот что вспоминаю я, и оттого надежда оживает во мне:

22 «Милости ГОСПОДА бесконечны, милосердие Его вечно,

23 каждое утро вновь изливается. Велика верность Твоя!

24 ГОСПОДЬ — наследие мое, — твердит душа, — на Него надеяться не перестану».

25 Благ ГОСПОДЬ к уповающим на Него, к душе, Его ищущей.

26 Благо тому, кто спокойно ожидает спасения от ГОСПОДА.

27 Благо всякому, кто несет ярмо страданий с юности своей.

28 Благо тому, кто пребывает в одиночестве и безмолвии, когда Господь возлагает на него бремя.

29 Он склоняется ниц, размышляя: «Быть может, есть еще надежда?»

30 Пусть не боится он подставить щеку свою обидчику и насытится позором.

31 Не навеки отвергает Владыка Господь.

32 Он сокрушает, но Он же и милует по великой благости Своей.

33 Не по желанию сердца Своего посылает Он горе и страдание людям.

34 Когда попирают ногами пленников земли,

35 когда неправедно судят человека пред лицом Всевышнего,

36 и когда дело человека в суде извращают — разве не видит Господь?

37 Кому под стать повелеть — и свершится, если Владыка Господь не повелит тому быть?

38 Не из уст ли Всевышнего исходит и доброе, и злое?

39 Зачем же роптать смертному, принимая наказание за грехи свои?

40 Испытаем же пути свои, исследуем жизнь свою, возвратимся же к ГОСПОДУ.

41 Сердца и руки простирая к Богу в небе, скажем Ему:

42 «Нас, вероломных и упрямых, Ты не простил.

43 Во гнев облекшись, Ты преследовал нас, убивал без жалости.

44 Укрылся за облаками, чтоб не проникли сквозь них наши мольбы.

45 Сором ничтожным соделал Ты нас средь народов.

46 Пасть свою разинул на нас враг наш.

47 Пагуба и ров, опустошение и разорение — доля наша».

48 Рекой льются слезы из очей моих, ибо погибла дочь народа моего.

49 Текут и текут слезы, и не будет мне облегчения,

50 пока ГОСПОДЬ с небес не посмотрит, не взглянет на меня.

51 Скорбит душа моя, смотря на участь дочерей города моего.

52 Враги мои ловили меня, как птицу, преследовали без причины.

53 Скинули меня живым в яму, забросали меня камнями.

54 Выше головы поднялась вода, и я подумал было: «Погиб».

55 Тебя, ГОСПОДИ, я звал по имени из глубокой ямы.

56 Ты слышал мой голос, так не будь же, Господи, глухим к моим мольбам и стонам!

57 О, если бы Ты приблизился ко мне, когда я зову Тебя, если бы сказал мне: «Не бойся».

58 Ты вступался за меня, Владыка, спаси жизнь мою.

59 Ты видел, ГОСПОДИ, как я был угнетен, так вступись и теперь за меня судом правым.

60 Тебе ведомы все их замыслы против меня, непомерная мстительность моих врагов.

61 Ты ведь слышишь, ГОСПОДИ, ругательства их, знаешь всё, что замышляют они против меня:

62 коварные речи их и хитрости против меня — всякий день.

63 Посмотри, встают ли они или садятся, — с издевкой поют они песни обо мне.

64 Воздай им, ГОСПОДИ, по делам!

65 Пошли им помрачение сердца, и пусть падет на них Твое проклятье!

66 Преследуй их, ГОСПОДИ, во гневе, истреби их из-под небес Твоих.

Плач Єремiї

Розділ 3

1 Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —

2 Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.

3 Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.

4 Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,

5 обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,

6 у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.

7 Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.

8 І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,

9 Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.

10 Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!

11 Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!

12 Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —

13 пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́

14 Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.

15 Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.

16 І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,

17 і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.

18 І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.

19 Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —

20 душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.

21 Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:

22 Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —

23 нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!

24 Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!

25 Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!

26 Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.

27 Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —

28 нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;

29 хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;

30 хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.

31 Бо Господь не наві́ки ж покине!

32 Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю,—

33 бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.

34 Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,

35 щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,

36 щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!

37 Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?

38 Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?

39 Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.

40 Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!

41 підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!

42 Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,

43 закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,

44 закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.

45 Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,

46 наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,

47 страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.

48 Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.

49 Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,

50 аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —

51 моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.

52 Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,

53 життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.

54 Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „Вже погу́блений я!“

55 Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,

56 Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!

57 Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“

58 За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.

59 Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!

60 Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,

61 Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,

62 мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.

63 Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!

64 Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!

65 Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!

66 Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!

Плач Иеремии

Глава 3

Плач Єремiї

Розділ 3

1 Я — человек, изведавший горе от жезла гнева Его, которым Он разил меня.

1 Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —

2 Он влек меня за Собой и во тьму привел, а не к свету.

2 Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.

3 И вот теперь Он непрестанно поднимает на меня Свою руку.

3 Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.

4 Иссушил плоть и кожу мою, все кости мои переломал.

4 Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,

5 Воздвиг против меня осадный вал, горечью и страданием обложил.

5 обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,

6 Вверг меня во мрак, давно сгинувшим мертвецам уподобил.

6 у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.

7 Глухой стеной окружил Он меня, не выйти мне теперь, заковал меня в тяжкие оковы.

7 Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.

8 Взывал я к Нему громко, о помощи просил, но, видно, не доходна до Него молитва моя.

8 І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,

9 Камнями огромными мне путь преградил, непроходимыми сделал дороги мои.

9 Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.

10 Страшен Он, как медведь, стерегущий добычу, как лев в засаде.

10 Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!

11 Дорогу мою Он в сторону увел и растерзал меня, в ничто превратил.

11 Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!

12 Он лук Свой взял, натянул тетиву и сделал меня мишенью для стрел.

12 Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —

13 Пронзил мне сердце стрелами из Своего колчана.

13 пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́

14 Посмешищем сделал меня для народа, с издевкой распевают они песни обо мне изо дня в день.

14 Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.

15 Накормил меня Владыка горькими травами, напоил полынью.

15 Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.

16 Камни грызть принудил меня, и притупились у меня зубы, прахом меня накормил.

16 І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,

17 Лишился я мира душевного — забыл о счастье.

17 і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.

18 Стал говорить себе: «Погибла слава моя, и нет у меня надежды на ГОСПОДА».

18 І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.

19 Вспомни, Господи, о бедствиях моих и бесприютности, жизнь моя, как полынь, горька и, как желчь, противна.

19 Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —

20 Думы об этом постоянно терзают душу мою, и я падаю духом.

20 душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.

21 Но вот что вспоминаю я, и оттого надежда оживает во мне:

21 Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:

22 «Милости ГОСПОДА бесконечны, милосердие Его вечно,

22 Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —

23 каждое утро вновь изливается. Велика верность Твоя!

23 нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!

24 ГОСПОДЬ — наследие мое, — твердит душа, — на Него надеяться не перестану».

24 Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!

25 Благ ГОСПОДЬ к уповающим на Него, к душе, Его ищущей.

25 Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!

26 Благо тому, кто спокойно ожидает спасения от ГОСПОДА.

26 Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.

27 Благо всякому, кто несет ярмо страданий с юности своей.

27 Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —

28 Благо тому, кто пребывает в одиночестве и безмолвии, когда Господь возлагает на него бремя.

28 нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;

29 Он склоняется ниц, размышляя: «Быть может, есть еще надежда?»

29 хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;

30 Пусть не боится он подставить щеку свою обидчику и насытится позором.

30 хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.

31 Не навеки отвергает Владыка Господь.

31 Бо Господь не наві́ки ж покине!

32 Он сокрушает, но Он же и милует по великой благости Своей.

32 Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю,—

33 Не по желанию сердца Своего посылает Он горе и страдание людям.

33 бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.

34 Когда попирают ногами пленников земли,

34 Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,

35 когда неправедно судят человека пред лицом Всевышнего,

35 щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,

36 и когда дело человека в суде извращают — разве не видит Господь?

36 щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!

37 Кому под стать повелеть — и свершится, если Владыка Господь не повелит тому быть?

37 Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?

38 Не из уст ли Всевышнего исходит и доброе, и злое?

38 Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?

39 Зачем же роптать смертному, принимая наказание за грехи свои?

39 Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.

40 Испытаем же пути свои, исследуем жизнь свою, возвратимся же к ГОСПОДУ.

40 Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!

41 Сердца и руки простирая к Богу в небе, скажем Ему:

41 підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!

42 «Нас, вероломных и упрямых, Ты не простил.

42 Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,

43 Во гнев облекшись, Ты преследовал нас, убивал без жалости.

43 закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,

44 Укрылся за облаками, чтоб не проникли сквозь них наши мольбы.

44 закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.

45 Сором ничтожным соделал Ты нас средь народов.

45 Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,

46 Пасть свою разинул на нас враг наш.

46 наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,

47 Пагуба и ров, опустошение и разорение — доля наша».

47 страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.

48 Рекой льются слезы из очей моих, ибо погибла дочь народа моего.

48 Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.

49 Текут и текут слезы, и не будет мне облегчения,

49 Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,

50 пока ГОСПОДЬ с небес не посмотрит, не взглянет на меня.

50 аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —

51 Скорбит душа моя, смотря на участь дочерей города моего.

51 моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.

52 Враги мои ловили меня, как птицу, преследовали без причины.

52 Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,

53 Скинули меня живым в яму, забросали меня камнями.

53 життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.

54 Выше головы поднялась вода, и я подумал было: «Погиб».

54 Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „Вже погу́блений я!“

55 Тебя, ГОСПОДИ, я звал по имени из глубокой ямы.

55 Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,

56 Ты слышал мой голос, так не будь же, Господи, глухим к моим мольбам и стонам!

56 Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!

57 О, если бы Ты приблизился ко мне, когда я зову Тебя, если бы сказал мне: «Не бойся».

57 Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“

58 Ты вступался за меня, Владыка, спаси жизнь мою.

58 За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.

59 Ты видел, ГОСПОДИ, как я был угнетен, так вступись и теперь за меня судом правым.

59 Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!

60 Тебе ведомы все их замыслы против меня, непомерная мстительность моих врагов.

60 Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,

61 Ты ведь слышишь, ГОСПОДИ, ругательства их, знаешь всё, что замышляют они против меня:

61 Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,

62 коварные речи их и хитрости против меня — всякий день.

62 мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.

63 Посмотри, встают ли они или садятся, — с издевкой поют они песни обо мне.

63 Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!

64 Воздай им, ГОСПОДИ, по делам!

64 Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!

65 Пошли им помрачение сердца, и пусть падет на них Твое проклятье!

65 Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!

66 Преследуй их, ГОСПОДИ, во гневе, истреби их из-под небес Твоих.

66 Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!