БуттяРозділ 44 |
1 |
2 А чашу мою, чашу срібну, поклади до отвору мішка наймолодшого, та срібло за хліб його“. І зробив той за словом Йо́сиповим, яке він сказав був. |
3 Розвиднилось рано вра́нці, і люди ці були́ відпущені, вони та їхні осли. |
4 Вони вийшли з міста, ще не віддалилися, а Йо́сип сказав до того, що над домом його: „Устань, побіжи за тими людьми, і дожени їх, та й скажи їм: „На́що ви заплатили злом за добро? |
5 Хіба це не та чаша, що з неї п'є пан мій, і він, ворожачи, ворожить нею? І зле ви зробили, що вчинили таке“. |
6 І той їх догнав, і сказав їм ті слова. |
7 А вони відказали йому: „Нащо пан мій говорить отакі то слова? Далеке рабам твоїм, щоб зробити таку річ. |
8 Таж срібло́, що знайшли ми в отворах наших мішків, ми вернули тобі з Краю ханаанського. А як би ми вкрали з дому пана твого срібло чи золото? |
9 У кого із рабів твоїх вона, чаша, буде знайдена, то помре він, а також ми станемо рабами моєму панові“. |
10 А той відказав: „Тож тепер, як ви сказали, так нехай буде воно! У кого вона знайдена буде, той стане мені за раба, а ви будете чисті“. |
11 І поспішно поспускали вони кожен свого мішка на землю. І порозв'язували кожен мішка свого. |
12 І став він шукати. Розпочав від найстаршого, а скінчив наймолодшим. І знайдена чаша в мішку Веніяминовім! |
13 І пороздирали вони свою одіж! І кожен нав'ючив осла свого, і вернулись до міста. |
14 І ввійшли Юда й брати його до дому Йосипа, — а він ще був там. І попа́дали вони перед лицем його на землю. |
15 І сказав до них Йо́сип: „Що́ це за вчинок, що ви зробили? Хіба ви не знали, що справді відгадає такий муж, як я?“ |
16 А Юда промовив: „Що́ ми скажемо панові моєму? Що́ будемо говорити? Чим виправдаємось? Бог знайшов провину твоїх рабів! Ось ми раби панові моєму, і ми, і той, що в руці його була знайдена чаша“. |
17 А Йо́сип відказав: „Дале́ке мені, щоб зробити оце. Чоловік, що в руці його була знайдена чаша, — він буде мені за раба! А ви йдіть із миром до вашого батька“. |
18 І приступив до нього Юда та й промовив: „О мій пане, нехай скаже раб твій слово до ушей пана свого, і нехай не палає гнів твій на раба твого, бо ти такий, як фараон. |
19 Пан мій запитав був рабів своїх, говорячи: „Чи є в вас батько або брат?“ |
20 І сказали ми до пана мого: „Є в нас батько старий та мале дитя його старости, а брат його вмер. І позостався він сам у своєї матері, а батько його любить. |
21 А ти був сказав своїм рабам: „Зведіть до мене його, і нехай я кину свої́м оком на нього“. |
22 І сказали ми до пана мого: „Не може той хлопець покинути батька свого. А покине він батька свого, то помре той“. |
23 А ти сказав своїм рабам: „Коли не зійде з вами наймолодший ваш брат, не побачите більше лиця мого“. |
24 І сталося, коли ми зійшли були до раба твого, до нашого батька, то ми розповіли йому слова мого пана. |
25 А батько наш сказав: „Верніться, купіть нам трохи їжі“. |
26 А ми відказали: „Не можемо зійти. Коли найменший наш брат буде з нами, то зійдемо ми, бо не можемо бачити лиця того мужа, якщо брат наш наймолодший не буде з нами“. |
27 І сказав до нас раб твій, наш батько: „Ви знаєте, що двох була́ породила мені жінка моя. |
28 Та пішов від мене один, і я сказав: справді, дійсно розшарпаний він. І я не бачив його аж дотепе́р. |
29 А заберете ви також цього від мене, і спіткає його нещастя, то зведете ви сивину мою цим злом до шеолу“. |
30 А тепер, коли я прийду́ до раба твого, мого батька, а юнака не буде з нами, — а душа його зв'язана з душею тією, — |
31 То станеться, коли він побачить, що юнака нема, то помре. І зведуть твої раби сивину раба твого, нашого батька, у смутку до шеолу. |
32 Бо раб твій поручився за юнака батькові своєму, кажучи: Коли я не приведу́ його до тебе, то згрішу перед батьком свої́м на всі дні! |
33 А тепер нехай же сяде твій раб замість того юнака за раба панові моєму. А юнак нехай іде з своїми братами! |
34 Бо як я прийду́ до батька свого, а юнака зо мною нема? Щоб не побачити мені того нещастя, що спіткає мого батька“. |
НачалоГлава 44 |
1 |
2 Положи мою чашу, мою серебряную чашу, в мешок к младшему вместе с его серебром за зерно. |
3 Как только рассвело, братьев отправили в путь вместе с их ослами. |
4 Они были ещё недалеко от города, когда Юсуф сказал управляющему: |
5 Ведь это чаша моего господина, из которой он пьёт и на которой он гадает! . Вы совершили недобрый поступок!» |
6 Догнав их, он повторил им эти слова. |
7 Они ответили: |
8 Ведь мы даже принесли тебе обратно из земли Ханаана то серебро, которое нашли у себя в мешках. Зачем же нам воровать серебро или золото из дома твоего господина? |
9 Если вещь найдётся у одного из нас, пусть он умрёт, а остальные станут рабами нашего господина. |
10 Он сказал: |
11 Братья быстро опустили каждый свой мешок на землю и развязали их. |
12 Управляющий начал искать, начиная со старшего, кончая младшим; чаша нашлась в мешке у Вениамина. |
13 Они в скорби разорвали на себе одежду, нагрузили каждый своего осла и вернулись в город. |
14 Иуда и его братья вернулись в дом Юсуфа, который всё ещё был там. Они бросились перед ним на землю. |
15 Юсуф сказал им: |
16 – Что мы можем сказать моему господину? – ответил Иуда. – Как нам возразить? Как доказать нашу невиновность? Всевышний открыл нашу вину. Теперь мы рабы моего господина – и мы, и тот, у кого нашлась чаша. |
17 Юсуф сказал: |
18 |
19 Мой господин спросил своих рабов: |
20 И мы ответили: |
21 Тогда ты сказал своим рабам: |
22 А мы ответили моему господину: |
23 Но ты сказал своим рабам: |
24 Вернувшись к твоему рабу, моему отцу, мы пересказали ему, что сказал мой господин. |
25 Наш отец сказал: |
26 Но мы ответили: |
27 Твой раб, мой отец, сказал нам: |
28 Один из них ушёл от меня, и я сказал: „Конечно, он был растерзан на куски“, – и с тех пор я его не видел. |
29 Если вы возьмёте у меня и другого, и с ним случится беда, вы сведёте мою седую голову в могилу от горя». |
30 Поэтому, если мальчика не будет с нами, когда я вернусь к твоему рабу, моему отцу, и если мой отец, который так привязан к этому мальчику, |
31 увидит, что его с нами нет, он умрёт. Твои рабы этой скорбью сведут седую голову нашего отца в могилу. |
32 Твой раб поручился за безопасность мальчика перед отцом. Я сказал: |
33 Итак, молю тебя, мой господин, позволь твоему рабу остаться здесь вместо мальчика, и позволь мальчику вернуться с братьями. |
34 Как я могу вернуться к отцу, если мальчика со мной не будет? Да не увижу я горя моего отца. |
БуттяРозділ 44 |
НачалоГлава 44 |
1 |
1 |
2 А чашу мою, чашу срібну, поклади до отвору мішка наймолодшого, та срібло за хліб його“. І зробив той за словом Йо́сиповим, яке він сказав був. |
2 Положи мою чашу, мою серебряную чашу, в мешок к младшему вместе с его серебром за зерно. |
3 Розвиднилось рано вра́нці, і люди ці були́ відпущені, вони та їхні осли. |
3 Как только рассвело, братьев отправили в путь вместе с их ослами. |
4 Вони вийшли з міста, ще не віддалилися, а Йо́сип сказав до того, що над домом його: „Устань, побіжи за тими людьми, і дожени їх, та й скажи їм: „На́що ви заплатили злом за добро? |
4 Они были ещё недалеко от города, когда Юсуф сказал управляющему: |
5 Хіба це не та чаша, що з неї п'є пан мій, і він, ворожачи, ворожить нею? І зле ви зробили, що вчинили таке“. |
5 Ведь это чаша моего господина, из которой он пьёт и на которой он гадает! . Вы совершили недобрый поступок!» |
6 І той їх догнав, і сказав їм ті слова. |
6 Догнав их, он повторил им эти слова. |
7 А вони відказали йому: „Нащо пан мій говорить отакі то слова? Далеке рабам твоїм, щоб зробити таку річ. |
7 Они ответили: |
8 Таж срібло́, що знайшли ми в отворах наших мішків, ми вернули тобі з Краю ханаанського. А як би ми вкрали з дому пана твого срібло чи золото? |
8 Ведь мы даже принесли тебе обратно из земли Ханаана то серебро, которое нашли у себя в мешках. Зачем же нам воровать серебро или золото из дома твоего господина? |
9 У кого із рабів твоїх вона, чаша, буде знайдена, то помре він, а також ми станемо рабами моєму панові“. |
9 Если вещь найдётся у одного из нас, пусть он умрёт, а остальные станут рабами нашего господина. |
10 А той відказав: „Тож тепер, як ви сказали, так нехай буде воно! У кого вона знайдена буде, той стане мені за раба, а ви будете чисті“. |
10 Он сказал: |
11 І поспішно поспускали вони кожен свого мішка на землю. І порозв'язували кожен мішка свого. |
11 Братья быстро опустили каждый свой мешок на землю и развязали их. |
12 І став він шукати. Розпочав від найстаршого, а скінчив наймолодшим. І знайдена чаша в мішку Веніяминовім! |
12 Управляющий начал искать, начиная со старшего, кончая младшим; чаша нашлась в мешке у Вениамина. |
13 І пороздирали вони свою одіж! І кожен нав'ючив осла свого, і вернулись до міста. |
13 Они в скорби разорвали на себе одежду, нагрузили каждый своего осла и вернулись в город. |
14 І ввійшли Юда й брати його до дому Йосипа, — а він ще був там. І попа́дали вони перед лицем його на землю. |
14 Иуда и его братья вернулись в дом Юсуфа, который всё ещё был там. Они бросились перед ним на землю. |
15 І сказав до них Йо́сип: „Що́ це за вчинок, що ви зробили? Хіба ви не знали, що справді відгадає такий муж, як я?“ |
15 Юсуф сказал им: |
16 А Юда промовив: „Що́ ми скажемо панові моєму? Що́ будемо говорити? Чим виправдаємось? Бог знайшов провину твоїх рабів! Ось ми раби панові моєму, і ми, і той, що в руці його була знайдена чаша“. |
16 – Что мы можем сказать моему господину? – ответил Иуда. – Как нам возразить? Как доказать нашу невиновность? Всевышний открыл нашу вину. Теперь мы рабы моего господина – и мы, и тот, у кого нашлась чаша. |
17 А Йо́сип відказав: „Дале́ке мені, щоб зробити оце. Чоловік, що в руці його була знайдена чаша, — він буде мені за раба! А ви йдіть із миром до вашого батька“. |
17 Юсуф сказал: |
18 І приступив до нього Юда та й промовив: „О мій пане, нехай скаже раб твій слово до ушей пана свого, і нехай не палає гнів твій на раба твого, бо ти такий, як фараон. |
18 |
19 Пан мій запитав був рабів своїх, говорячи: „Чи є в вас батько або брат?“ |
19 Мой господин спросил своих рабов: |
20 І сказали ми до пана мого: „Є в нас батько старий та мале дитя його старости, а брат його вмер. І позостався він сам у своєї матері, а батько його любить. |
20 И мы ответили: |
21 А ти був сказав своїм рабам: „Зведіть до мене його, і нехай я кину свої́м оком на нього“. |
21 Тогда ты сказал своим рабам: |
22 І сказали ми до пана мого: „Не може той хлопець покинути батька свого. А покине він батька свого, то помре той“. |
22 А мы ответили моему господину: |
23 А ти сказав своїм рабам: „Коли не зійде з вами наймолодший ваш брат, не побачите більше лиця мого“. |
23 Но ты сказал своим рабам: |
24 І сталося, коли ми зійшли були до раба твого, до нашого батька, то ми розповіли йому слова мого пана. |
24 Вернувшись к твоему рабу, моему отцу, мы пересказали ему, что сказал мой господин. |
25 А батько наш сказав: „Верніться, купіть нам трохи їжі“. |
25 Наш отец сказал: |
26 А ми відказали: „Не можемо зійти. Коли найменший наш брат буде з нами, то зійдемо ми, бо не можемо бачити лиця того мужа, якщо брат наш наймолодший не буде з нами“. |
26 Но мы ответили: |
27 І сказав до нас раб твій, наш батько: „Ви знаєте, що двох була́ породила мені жінка моя. |
27 Твой раб, мой отец, сказал нам: |
28 Та пішов від мене один, і я сказав: справді, дійсно розшарпаний він. І я не бачив його аж дотепе́р. |
28 Один из них ушёл от меня, и я сказал: „Конечно, он был растерзан на куски“, – и с тех пор я его не видел. |
29 А заберете ви також цього від мене, і спіткає його нещастя, то зведете ви сивину мою цим злом до шеолу“. |
29 Если вы возьмёте у меня и другого, и с ним случится беда, вы сведёте мою седую голову в могилу от горя». |
30 А тепер, коли я прийду́ до раба твого, мого батька, а юнака не буде з нами, — а душа його зв'язана з душею тією, — |
30 Поэтому, если мальчика не будет с нами, когда я вернусь к твоему рабу, моему отцу, и если мой отец, который так привязан к этому мальчику, |
31 То станеться, коли він побачить, що юнака нема, то помре. І зведуть твої раби сивину раба твого, нашого батька, у смутку до шеолу. |
31 увидит, что его с нами нет, он умрёт. Твои рабы этой скорбью сведут седую голову нашего отца в могилу. |
32 Бо раб твій поручився за юнака батькові своєму, кажучи: Коли я не приведу́ його до тебе, то згрішу перед батьком свої́м на всі дні! |
32 Твой раб поручился за безопасность мальчика перед отцом. Я сказал: |
33 А тепер нехай же сяде твій раб замість того юнака за раба панові моєму. А юнак нехай іде з своїми братами! |
33 Итак, молю тебя, мой господин, позволь твоему рабу остаться здесь вместо мальчика, и позволь мальчику вернуться с братьями. |
34 Бо як я прийду́ до батька свого, а юнака зо мною нема? Щоб не побачити мені того нещастя, що спіткає мого батька“. |
34 Как я могу вернуться к отцу, если мальчика со мной не будет? Да не увижу я горя моего отца. |