JobChapter 7 |
|
1 BEHOLD there is an appointed time for man upon earth, and his days are like the days of a hireling. |
|
2 As a servant who eagerly longs for eventide, and as a hireling who looks to complete his job; |
|
3 So have I inherited months of vanity, and wearisome nights are meted out to me. |
|
4 When I lie down, I say, When shall I arise? and the night seems long; when I go to rest, I toss about till the dawning of the day. |
|
5 My flesh is covered with worms, and my body with dust; my skin is shrunk, and falls apart. |
|
6 My days are swifter than a weaver's shuttle, and are spent without hope. |
|
7 O remember that the spirit is still alive; even yet my eye shall again see good. |
|
8 The eye of him who has seen me shall rejoice no more; thine eyes are upon me, and vet I am gone. |
|
9 As the cloud fades away and disappears, so he who descends to Sheol shall not ascend any more. |
|
10 He shall return no more to his house, neither shall he recognize his place any more. |
|
11 Therefore I will not restrain my mouth; I will speak in the anguish of my spirit; I will complain in the bitterness of my soul. |
|
12 Am I a sea, or a sea monster, that thou settest a watch over me? |
|
13 For I said that thou shalt comfort me, and I will be relieved of the pain of my sickbed. |
|
14 And, behold, thou dost scare me with dreams, and terrify me through visions; |
|
15 Thou hast drawn my life out of destruction, and my bones out of death. |
|
16 I am despondent; I would not live for ever; leave me alone, for my days are vanity. |
|
17 What is man, that thou shouldst destroy him? And that thou shouldst think of him; |
|
18 And that thou shouldst visit him every morning, and try him every moment? |
|
19 How long wilt thou not depart from me, nor let me alone till I swallow my spittle? |
|
20 If I have sinned; what have I done to thee, O thou Creator of men? Why hast thou caused me to encounter thee? Thou hast become a burden to me. |
|
21 Until when wilt thou not forgive my transgressions and remove my iniquity? For now I shall lie in the dust; and thou shalt seek me, but I shall be no more. |
ЙовРозділ 7 |
|
1 |
|
2 Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою, |
|
3 так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили. |
|
4 Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“ І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку. |
|
5 Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́. |
|
6 А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони. |
|
7 Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́. |
|
8 Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене. |
|
9 Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить, |
|
10 не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його. |
|
11 |
|
12 Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив? |
|
13 Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“, |
|
14 то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене |
|
15 І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості. |
|
16 Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні! |
|
17 Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го? |
|
18 Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш. |
|
19 Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою? |
|
20 Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м? |
|
21 І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“. |
JobChapter 7 |
ЙовРозділ 7 |
|
1 BEHOLD there is an appointed time for man upon earth, and his days are like the days of a hireling. |
1 |
|
2 As a servant who eagerly longs for eventide, and as a hireling who looks to complete his job; |
2 Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою, |
|
3 So have I inherited months of vanity, and wearisome nights are meted out to me. |
3 так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили. |
|
4 When I lie down, I say, When shall I arise? and the night seems long; when I go to rest, I toss about till the dawning of the day. |
4 Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“ І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку. |
|
5 My flesh is covered with worms, and my body with dust; my skin is shrunk, and falls apart. |
5 Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́. |
|
6 My days are swifter than a weaver's shuttle, and are spent without hope. |
6 А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони. |
|
7 O remember that the spirit is still alive; even yet my eye shall again see good. |
7 Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́. |
|
8 The eye of him who has seen me shall rejoice no more; thine eyes are upon me, and vet I am gone. |
8 Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене. |
|
9 As the cloud fades away and disappears, so he who descends to Sheol shall not ascend any more. |
9 Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить, |
|
10 He shall return no more to his house, neither shall he recognize his place any more. |
10 не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його. |
|
11 Therefore I will not restrain my mouth; I will speak in the anguish of my spirit; I will complain in the bitterness of my soul. |
11 |
|
12 Am I a sea, or a sea monster, that thou settest a watch over me? |
12 Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив? |
|
13 For I said that thou shalt comfort me, and I will be relieved of the pain of my sickbed. |
13 Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“, |
|
14 And, behold, thou dost scare me with dreams, and terrify me through visions; |
14 то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене |
|
15 Thou hast drawn my life out of destruction, and my bones out of death. |
15 І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості. |
|
16 I am despondent; I would not live for ever; leave me alone, for my days are vanity. |
16 Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні! |
|
17 What is man, that thou shouldst destroy him? And that thou shouldst think of him; |
17 Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го? |
|
18 And that thou shouldst visit him every morning, and try him every moment? |
18 Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш. |
|
19 How long wilt thou not depart from me, nor let me alone till I swallow my spittle? |
19 Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою? |
|
20 If I have sinned; what have I done to thee, O thou Creator of men? Why hast thou caused me to encounter thee? Thou hast become a burden to me. |
20 Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м? |
|
21 Until when wilt thou not forgive my transgressions and remove my iniquity? For now I shall lie in the dust; and thou shalt seek me, but I shall be no more. |
21 І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“. |