Плач Иеремии

Глава 2

1 Как помрачил во гневе Своем Господь дщерь Сиона! с небес на землю поверг красу Израилеву, и не вспомнил о подножии Своем в день гнева Своего.

2 Погубил Господь без пощады все жилища Иакова; в ярости Своей разрушил укрепления дщери Иудиной, поверг на землю, унизил царство и князей его.

3 В пылу гнева сломил все роги Израилевы, отклонил десницу Свою от неприятеля, и горел в Иакове, как огонь палящий, пожравший все вокруг.

4 Он натянул лук Свой, как неприятель, десница Его была как враг, и Он убил все приятное для очей, на скинию дщери Сиона излил ярость Свою, как огонь.

5 Господь сделался неприятелем, истребил Израиля, разорил все чертоги его, разрушил укрепления его, и распространил у дщери Иудиной плач и вой.

6 И отнял у него ограду, как у сада; разорил место собраний его; заставил Иегова забыть на Сионе празднества и субботы; и в пылу гнева Своего отверг царя и священника.

7 Возгнушался Господь жертвенником Своим, презрел святилище Свое, предал в руки врагам стены чертогов его; в доме Божием они шумели, как в праздничный день.

8 Решился Иегова разрушить стену дщери Сиона, протянул вервь, не отклонил руки Своей от разорения, и наложил сетование на вал и стену; все уныло.

9 Врата ее вросли в землю, Он раскидал и разломал затворы ее; царь ее и князья ее у язычников; нет откровения, и пророки ее не получают видений от Иеговы.

10 Сидят на земле, безмолвствуют старцы дщери Сионовой, пылью осыпали свою главу, опоясались власяницами, поникли к земле головою своею девицы иерусалимские.

11 Истомились от слез очи мои, кипит во мне внутренность, льется на землю печень моя, при виде гибели дщери народа моего; там ребенок и грудное дитя умирают с голоду среди городских улиц,

12 Говорят матерям своим: `где хлеб и вино`? лежа в изнеможении, как раненый, на улицах городских, изливая души свои в недро матерей своих.

13 Что мне сказать тебе, с чем сравнить тебя, дщерь Иерусалима? чему уподобить тебя, и чем, утешить тебя, девица, дочь Сиона? ибо страдание твое велико как море; кто может исцелить тебя?

14 Пророки твои пророчествовали тебе ложное и нелепое, а беззаконие твое не раскрывали, чтоб отклонить твое пленение, и пророчески изрекали тебе речи пустые и обольстительные.

15 Руками всплеснут о тебе все проходящие путем, свистнут и покачают головою своею о дщери Иерусалима: `это ли город, который назывался верх красоты, веселие всей земли`?

16 Разинули на тебя пасть свою все враги твои, свистят и скрежещут зубами, говорят: `поглотили мы, только этого дня и ждали, дождались, увидели!`

17 Исполнил Иегова, что замышлял, совершил слово Свое, предреченное в древние дни, разорил без пощады, и дал врагу порадоваться о тебе, поднял роги неприятелям твоим.

18 Сердце их вопиет ко Господу: стена дщери Сиона! лей ручьем слезы день и ночь, не давай себе покоя, пусть не умолкает зеница ока твоего.

19 Вставай, рыдай по ночам, при начале всякой стражи; изливай, как воду, сердце твое пред лицем Господа; простирай к Нему руки свои, умоляя о душе детей твоих, издыхающих от голода, при начале всех стогн.

20 `Воззри, Иегова! и посмотри, с кем Ты так поступаешь; можно ли есть женщинам плод свой, младенцев, на руках ими носимых? Можно ли убивать в святилище Господнем священника и пророка?

21 Лежали на земле по стогнам малые и старые; девицы мои и юноши мои падали от меча; Ты убивал в день гнева Твоего, закалал без пощады.

22 Ты созвал все ужасающее меня, как на праздник, отвсюду; и в день гнева Иеговы не осталось спасшегося и уцелевшего, кого бы мне на руках носить и воспитывать, враг мой истребил их`.

Плач Єремiї

Розділ 2

1 Як захма́рив Господь в Своїм гніві сіо́нську дочку́! Він кинув із неба на зе́млю пишно́ту Ізраїля, і не згадав у день гніву Свого́ про підні́жка ногам Своїм, —

2 понищив Господь, не помилував жи́тла всі Яковові. Він позбу́рював у гніві Своїм у дочки́ Юди тверди́ні, на землю звали́в, збезче́стив Він ца́рство й князі́в усіх його́.

3 В люті гніву відтяв увесь Ізраїлів ріг, прави́цю Свою відверну́в Він від во́рога, та й запала́в проти Якова, мов той палю́чий огонь, що навко́ло жере́!

4 Він нап'я́в Свого лу́ка, як ворог, проти́вником стала прави́ця Його́, і Він вибив усе, що для ока було пожада́не, у скинії до́ньки сіонської вилив запе́клість Свою, як огонь.

5 Господь став, як той во́рог, пони́щив Ізраїля Він, всі пала́ти його зруйнува́в, тверди́ні його попусто́шив, — і Юдиній до́ньці примно́жив зідха́ння та сто́гін!

6 Понищив горо́жу Свою, немов у садка́, місце зборів Своїх попусто́шив, Госпо́дь учинив, що забу́ли в Сіоні про свято й суботу, і відки́нув царя́ та священика в лю́тості гніву Свого́.

7 Покинув Господь Свого же́ртівника, допусти́в побезче́стити святиню Свою́, передав в руку во́рога му́ри пала́ців її, — вороги́ зашуміли в Господньому домі, немов би святко́вого дня!

8 Задумав Госпо́дь зруйнува́ти мур сіо́нської до́ньки, Він ви́тягнув шнура, Своєї руки не вернув, щоб не нищити, сумни́ми вчинив передму́р'я та мур, — вони ра́зом осла́бли,

9 її брами запа́лися в зе́млю, пони́щив Він та полама́в її за́суви. Її цар і князі́ її серед поганів. Немає навча́ння Зако́ну, і пророки її не знахо́дять виді́ння від Господа.

10 Сидять на землі та мовчать старші́ до́ньки сіо́нської, по́рох посипали на свою голову, підпереза́лись вере́тами, аж до землі свою го́лову єрусалимські дівчата схили́ли.

11 Повиплива́ли від сліз мої очі, моє ну́тро клеко́че, на землю печінка моя вилива́ється через зане́пад дочки́ мого люду, коли немовля́ й сосуне́ць умліва́ють голодні на пло́щах міськи́х.

12 Вони кви́лять своїм матеря́м: „Де пожи́ва й вино?“ І ску́люються, як ране́ний, на пло́щах міськи́х, коли ду́ші свої випускають на лоні своїх матері́в.

13 Що засві́дчу тобі, що вподо́блю до тебе, о єрусалимськая до́чко? Що вчиню́ тобі рі́вним, щоб тебе звесели́ти, о діво, о до́чко сіонська? Бо велика, як море, руїна твоя́, — хто тебе поліку́є?

14 Пророки твої провіща́ли для тебе марно́ту й фальши́ве, і не відкривали твого гріха́, щоб долю твою відверну́ти, — для тебе вбачали пророцтва марно́ти й вигна́ння.

15 Усі, що проходять дорогою, плещуть у долоні на тебе, і посви́стують та головою своє́ю хита́ють над до́нькою Єрусалиму та кажуть: „Хіба це те місто, що про ньо́го казали: Корона пишно́ти, розра́да всієї землі?“

16 Усі вороги твої па́щу на тебе роззя́влюють, сви́щуть й зубами скрего́чуть та кажуть: „Ми поже́рли її. Оце справді той день, що чекали його, — знайшли ми і бачимо його!“

17 Учинив Господь те, що заду́мав, Він ви́повнив слово Своє, що його наказав від днів да́вніх: усе зруйнував, і милосердя не мав, і ворога втішив тобою, Він ро́га підійняв супроти́вних твоїх.

18 Їхнє серце до Господа крик підіймає, о муре, о до́чко Сіону! Проливай, як потік, сльози вдень та вночі, не давай відпочи́нку собі, нехай не спочи́не зіни́ця твоя!

19 Уставай, голоси уночі на поча́тку сторо́жі! Виливай своє серце, мов во́ду, навпроти обли́ччя Господнього! Підійми ти до Нього доло́ні свої за душу своїх немовля́т, що від голоду мліють на розі всіх вулиць!

20 Споглянь, Господи, і подивися, кому́ Ти зробив отаке? Чи конечним було, щоб жінки́ їли плід свій, свої́х немовля́т, яких ви́плекали? Щоб був у святині Господній заби́тий священик і пророк?

21 Лежать на землі на вулицях ря́дом юнак та стари́й. Попа́дали діви мої та мої парубки́ від меча́, — Ти побив їх в день гніву Свого́, порізав, не мав милосердя.

22 Ти викли́кував, мов на день свята, жахо́ти мої із довкі́лля, — і врято́ваного не було́, і позоста́льця в день гніву Господнього, — повигублював ворог мій тих, кого ви́плекала та зрости́ла була́.

Плач Иеремии

Глава 2

Плач Єремiї

Розділ 2

1 Как помрачил во гневе Своем Господь дщерь Сиона! с небес на землю поверг красу Израилеву, и не вспомнил о подножии Своем в день гнева Своего.

1 Як захма́рив Господь в Своїм гніві сіо́нську дочку́! Він кинув із неба на зе́млю пишно́ту Ізраїля, і не згадав у день гніву Свого́ про підні́жка ногам Своїм, —

2 Погубил Господь без пощады все жилища Иакова; в ярости Своей разрушил укрепления дщери Иудиной, поверг на землю, унизил царство и князей его.

2 понищив Господь, не помилував жи́тла всі Яковові. Він позбу́рював у гніві Своїм у дочки́ Юди тверди́ні, на землю звали́в, збезче́стив Він ца́рство й князі́в усіх його́.

3 В пылу гнева сломил все роги Израилевы, отклонил десницу Свою от неприятеля, и горел в Иакове, как огонь палящий, пожравший все вокруг.

3 В люті гніву відтяв увесь Ізраїлів ріг, прави́цю Свою відверну́в Він від во́рога, та й запала́в проти Якова, мов той палю́чий огонь, що навко́ло жере́!

4 Он натянул лук Свой, как неприятель, десница Его была как враг, и Он убил все приятное для очей, на скинию дщери Сиона излил ярость Свою, как огонь.

4 Він нап'я́в Свого лу́ка, як ворог, проти́вником стала прави́ця Його́, і Він вибив усе, що для ока було пожада́не, у скинії до́ньки сіонської вилив запе́клість Свою, як огонь.

5 Господь сделался неприятелем, истребил Израиля, разорил все чертоги его, разрушил укрепления его, и распространил у дщери Иудиной плач и вой.

5 Господь став, як той во́рог, пони́щив Ізраїля Він, всі пала́ти його зруйнува́в, тверди́ні його попусто́шив, — і Юдиній до́ньці примно́жив зідха́ння та сто́гін!

6 И отнял у него ограду, как у сада; разорил место собраний его; заставил Иегова забыть на Сионе празднества и субботы; и в пылу гнева Своего отверг царя и священника.

6 Понищив горо́жу Свою, немов у садка́, місце зборів Своїх попусто́шив, Госпо́дь учинив, що забу́ли в Сіоні про свято й суботу, і відки́нув царя́ та священика в лю́тості гніву Свого́.

7 Возгнушался Господь жертвенником Своим, презрел святилище Свое, предал в руки врагам стены чертогов его; в доме Божием они шумели, как в праздничный день.

7 Покинув Господь Свого же́ртівника, допусти́в побезче́стити святиню Свою́, передав в руку во́рога му́ри пала́ців її, — вороги́ зашуміли в Господньому домі, немов би святко́вого дня!

8 Решился Иегова разрушить стену дщери Сиона, протянул вервь, не отклонил руки Своей от разорения, и наложил сетование на вал и стену; все уныло.

8 Задумав Госпо́дь зруйнува́ти мур сіо́нської до́ньки, Він ви́тягнув шнура, Своєї руки не вернув, щоб не нищити, сумни́ми вчинив передму́р'я та мур, — вони ра́зом осла́бли,

9 Врата ее вросли в землю, Он раскидал и разломал затворы ее; царь ее и князья ее у язычников; нет откровения, и пророки ее не получают видений от Иеговы.

9 її брами запа́лися в зе́млю, пони́щив Він та полама́в її за́суви. Її цар і князі́ її серед поганів. Немає навча́ння Зако́ну, і пророки її не знахо́дять виді́ння від Господа.

10 Сидят на земле, безмолвствуют старцы дщери Сионовой, пылью осыпали свою главу, опоясались власяницами, поникли к земле головою своею девицы иерусалимские.

10 Сидять на землі та мовчать старші́ до́ньки сіо́нської, по́рох посипали на свою голову, підпереза́лись вере́тами, аж до землі свою го́лову єрусалимські дівчата схили́ли.

11 Истомились от слез очи мои, кипит во мне внутренность, льется на землю печень моя, при виде гибели дщери народа моего; там ребенок и грудное дитя умирают с голоду среди городских улиц,

11 Повиплива́ли від сліз мої очі, моє ну́тро клеко́че, на землю печінка моя вилива́ється через зане́пад дочки́ мого люду, коли немовля́ й сосуне́ць умліва́ють голодні на пло́щах міськи́х.

12 Говорят матерям своим: `где хлеб и вино`? лежа в изнеможении, как раненый, на улицах городских, изливая души свои в недро матерей своих.

12 Вони кви́лять своїм матеря́м: „Де пожи́ва й вино?“ І ску́люються, як ране́ний, на пло́щах міськи́х, коли ду́ші свої випускають на лоні своїх матері́в.

13 Что мне сказать тебе, с чем сравнить тебя, дщерь Иерусалима? чему уподобить тебя, и чем, утешить тебя, девица, дочь Сиона? ибо страдание твое велико как море; кто может исцелить тебя?

13 Що засві́дчу тобі, що вподо́блю до тебе, о єрусалимськая до́чко? Що вчиню́ тобі рі́вним, щоб тебе звесели́ти, о діво, о до́чко сіонська? Бо велика, як море, руїна твоя́, — хто тебе поліку́є?

14 Пророки твои пророчествовали тебе ложное и нелепое, а беззаконие твое не раскрывали, чтоб отклонить твое пленение, и пророчески изрекали тебе речи пустые и обольстительные.

14 Пророки твої провіща́ли для тебе марно́ту й фальши́ве, і не відкривали твого гріха́, щоб долю твою відверну́ти, — для тебе вбачали пророцтва марно́ти й вигна́ння.

15 Руками всплеснут о тебе все проходящие путем, свистнут и покачают головою своею о дщери Иерусалима: `это ли город, который назывался верх красоты, веселие всей земли`?

15 Усі, що проходять дорогою, плещуть у долоні на тебе, і посви́стують та головою своє́ю хита́ють над до́нькою Єрусалиму та кажуть: „Хіба це те місто, що про ньо́го казали: Корона пишно́ти, розра́да всієї землі?“

16 Разинули на тебя пасть свою все враги твои, свистят и скрежещут зубами, говорят: `поглотили мы, только этого дня и ждали, дождались, увидели!`

16 Усі вороги твої па́щу на тебе роззя́влюють, сви́щуть й зубами скрего́чуть та кажуть: „Ми поже́рли її. Оце справді той день, що чекали його, — знайшли ми і бачимо його!“

17 Исполнил Иегова, что замышлял, совершил слово Свое, предреченное в древние дни, разорил без пощады, и дал врагу порадоваться о тебе, поднял роги неприятелям твоим.

17 Учинив Господь те, що заду́мав, Він ви́повнив слово Своє, що його наказав від днів да́вніх: усе зруйнував, і милосердя не мав, і ворога втішив тобою, Він ро́га підійняв супроти́вних твоїх.

18 Сердце их вопиет ко Господу: стена дщери Сиона! лей ручьем слезы день и ночь, не давай себе покоя, пусть не умолкает зеница ока твоего.

18 Їхнє серце до Господа крик підіймає, о муре, о до́чко Сіону! Проливай, як потік, сльози вдень та вночі, не давай відпочи́нку собі, нехай не спочи́не зіни́ця твоя!

19 Вставай, рыдай по ночам, при начале всякой стражи; изливай, как воду, сердце твое пред лицем Господа; простирай к Нему руки свои, умоляя о душе детей твоих, издыхающих от голода, при начале всех стогн.

19 Уставай, голоси уночі на поча́тку сторо́жі! Виливай своє серце, мов во́ду, навпроти обли́ччя Господнього! Підійми ти до Нього доло́ні свої за душу своїх немовля́т, що від голоду мліють на розі всіх вулиць!

20 `Воззри, Иегова! и посмотри, с кем Ты так поступаешь; можно ли есть женщинам плод свой, младенцев, на руках ими носимых? Можно ли убивать в святилище Господнем священника и пророка?

20 Споглянь, Господи, і подивися, кому́ Ти зробив отаке? Чи конечним було, щоб жінки́ їли плід свій, свої́х немовля́т, яких ви́плекали? Щоб був у святині Господній заби́тий священик і пророк?

21 Лежали на земле по стогнам малые и старые; девицы мои и юноши мои падали от меча; Ты убивал в день гнева Твоего, закалал без пощады.

21 Лежать на землі на вулицях ря́дом юнак та стари́й. Попа́дали діви мої та мої парубки́ від меча́, — Ти побив їх в день гніву Свого́, порізав, не мав милосердя.

22 Ты созвал все ужасающее меня, как на праздник, отвсюду; и в день гнева Иеговы не осталось спасшегося и уцелевшего, кого бы мне на руках носить и воспитывать, враг мой истребил их`.

22 Ти викли́кував, мов на день свята, жахо́ти мої із довкі́лля, — і врято́ваного не було́, і позоста́льця в день гніву Господнього, — повигублював ворог мій тих, кого ви́плекала та зрости́ла була́.