ЙовРозділ 30 |
|
1 |
|
2 Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась! |
|
3 Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу! |
|
4 рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом. |
|
5 Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв, |
|
6 так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах підземних та скелях, |
|
7 ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, — |
|
8 сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю! |
|
9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром. |
|
10 Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни, |
|
11 бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм. |
|
12 По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого. |
|
13 Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, — |
|
14 немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем. |
|
15 Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє. |
|
16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя! |
|
17 Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються. |
|
18 З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н. |
|
19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу. |
|
20 Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся. |
|
21 Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки. |
|
22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення! |
|
23 Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого. |
|
24 Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить? |
|
25 Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала? |
|
26 Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла. |
|
27 Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя, |
|
28 ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́. |
|
29 Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем, |
|
30 моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої. |
|
31 І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим. |
JobChapter 30 |
|
1 |
|
2 |
|
3 |
|
4 |
|
5 |
|
6 |
|
7 |
|
8 |
|
9 |
|
10 |
|
11 |
|
12 |
|
13 |
|
14 |
|
15 |
|
16 |
|
17 |
|
18 |
|
19 |
|
20 |
|
21 |
|
22 |
|
23 |
|
24 |
|
25 |
|
26 |
|
27 |
|
28 |
|
29 |
|
30 |
|
31 |
ЙовРозділ 30 |
JobChapter 30 |
|
1 |
1 |
|
2 Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась! |
2 |
|
3 Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу! |
3 |
|
4 рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом. |
4 |
|
5 Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв, |
5 |
|
6 так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах підземних та скелях, |
6 |
|
7 ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, — |
7 |
|
8 сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю! |
8 |
|
9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром. |
9 |
|
10 Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни, |
10 |
|
11 бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм. |
11 |
|
12 По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого. |
12 |
|
13 Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, — |
13 |
|
14 немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем. |
14 |
|
15 Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє. |
15 |
|
16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя! |
16 |
|
17 Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються. |
17 |
|
18 З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н. |
18 |
|
19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу. |
19 |
|
20 Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся. |
20 |
|
21 Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки. |
21 |
|
22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення! |
22 |
|
23 Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого. |
23 |
|
24 Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить? |
24 |
|
25 Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала? |
25 |
|
26 Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла. |
26 |
|
27 Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя, |
27 |
|
28 ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́. |
28 |
|
29 Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем, |
29 |
|
30 моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої. |
30 |
|
31 І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим. |
31 |