1 Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі!

2 Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю?

3 Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш?

4 Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?

5 Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,

6 що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,

7 хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?

8 Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.

9 Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.

10 Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?

11 Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил.

12 Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.

13 А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе:

14 якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш.

15 Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти[9] свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!

16 А коли піднесе́ться вона,[9]то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:

17 поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.

18 І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,

19 як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гро́бу.

20 Отож, дні мої нечисле́нні, — перестань же, й від мене вступи́сь, і нехай не турбу́юся я бодай тро́хи,

21 поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні,

22 до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.