ЙовРозділ 17 |
|
1 |
|
2 Дійсно, насмі́шки зо мною, й моє око в розгі́рченні їхнім ночує. |
|
3 Поклади, дай заста́ву за мене Ти Сам,— хто ж то той, що умову зо мною заб'є по рука́х? |
|
4 Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звели́чуєш їх. |
|
5 Він призна́чує ближніх на по́діл, а очі синів його те́мніють, |
|
6 Він поставив мене за прислі́в'я в наро́дів, і став я таким, на якого плюють. |
|
7 З безтала́ння поте́мніло око моє, а всі члени мої — як та тінь... |
|
8 Праведники остовпі́ють на це, і невинний встає на безбожного. |
|
9 І праведний буде держа́тись дороги своєї, а хто чистору́кий — побі́льшиться в силі. |
|
10 Але всі ви пове́рнетеся, — і прихо́дьте, та я не знахо́джу між вами розумного. |
|
11 Мої дні проминули, порвалися ду́ми мої, мого серця маєток, — |
|
12 вони мені ніч оберта́ють на день, набли́жують світло при те́мряві! |
|
13 Якщо сподіва́юсь, то тільки шео́лу, як дому свого, в темноті постелю́ своє ло́же. |
|
14 До гро́бу я кличу: „О батьку ти мій!“ До черви́: „Моя мамо та се́стро моя!“ |
|
15 Де ж тоді та наді́я моя? А надія моя, — хто побачить її? |
|
16 До шео́лових за́сувів зі́йде вона, коли зі́йдемо ра́зом до по́роху“. |
JobChapter 17 |
|
1 |
|
2 |
|
3 |
|
4 |
|
5 |
|
6 |
|
7 |
|
8 |
|
9 |
|
10 |
|
11 |
|
12 |
|
13 |
|
14 |
|
15 |
|
16 |
ЙовРозділ 17 |
JobChapter 17 |
|
1 |
1 |
|
2 Дійсно, насмі́шки зо мною, й моє око в розгі́рченні їхнім ночує. |
2 |
|
3 Поклади, дай заста́ву за мене Ти Сам,— хто ж то той, що умову зо мною заб'є по рука́х? |
3 |
|
4 Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звели́чуєш їх. |
4 |
|
5 Він призна́чує ближніх на по́діл, а очі синів його те́мніють, |
5 |
|
6 Він поставив мене за прислі́в'я в наро́дів, і став я таким, на якого плюють. |
6 |
|
7 З безтала́ння поте́мніло око моє, а всі члени мої — як та тінь... |
7 |
|
8 Праведники остовпі́ють на це, і невинний встає на безбожного. |
8 |
|
9 І праведний буде держа́тись дороги своєї, а хто чистору́кий — побі́льшиться в силі. |
9 |
|
10 Але всі ви пове́рнетеся, — і прихо́дьте, та я не знахо́джу між вами розумного. |
10 |
|
11 Мої дні проминули, порвалися ду́ми мої, мого серця маєток, — |
11 |
|
12 вони мені ніч оберта́ють на день, набли́жують світло при те́мряві! |
12 |
|
13 Якщо сподіва́юсь, то тільки шео́лу, як дому свого, в темноті постелю́ своє ло́же. |
13 |
|
14 До гро́бу я кличу: „О батьку ти мій!“ До черви́: „Моя мамо та се́стро моя!“ |
14 |
|
15 Де ж тоді та наді́я моя? А надія моя, — хто побачить її? |
15 |
|
16 До шео́лових за́сувів зі́йде вона, коли зі́йдемо ра́зом до по́роху“. |
16 |