Плач ЄремiїРозділ 3 |
|
1 |
|
2 Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла. |
|
3 Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день. |
|
4 Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив, |
|
5 обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою, |
|
6 у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́. |
|
7 Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої. |
|
8 І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою, |
|
9 Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої. |
|
10 Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі! |
|
11 Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним! |
|
12 Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, — |
|
13 пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́ |
|
14 Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день. |
|
15 Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м. |
|
16 І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене, |
|
17 і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́. |
|
18 І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа. |
|
19 Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, — |
|
20 душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені. |
|
21 Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію: |
|
22 Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, — |
|
23 нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя! |
|
24 Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю! |
|
25 Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́! |
|
26 Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє. |
|
27 Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, — |
|
28 нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́; |
|
29 хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія; |
|
30 хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується. |
|
31 Бо Господь не наві́ки ж покине! |
|
32 Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю,— |
|
33 бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів. |
|
34 Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі, |
|
35 щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути, |
|
36 щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь! |
|
37 Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав? |
|
38 Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре? |
|
39 Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій. |
|
40 Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа! |
|
41 підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі! |
|
42 Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам, |
|
43 закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував, |
|
44 закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла. |
|
45 Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами, |
|
46 наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота, |
|
47 страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль. |
|
48 Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду. |
|
49 Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви, |
|
50 аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, — |
|
51 моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста. |
|
52 Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно, |
|
53 життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене. |
|
54 Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „Вже погу́блений я!“ |
|
55 Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями, |
|
56 Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого! |
|
57 Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“ |
|
58 За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти. |
|
59 Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд! |
|
60 Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене, |
|
61 Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не, |
|
62 мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день. |
|
63 Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня! |
|
64 Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук! |
|
65 Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них! |
|
66 Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с! |
LamentationsChapter 3 |
|
1 |
|
2 |
|
3 |
|
4 |
|
5 |
|
6 |
|
7 |
|
8 |
|
9 |
|
10 |
|
11 |
|
12 |
|
13 |
|
14 |
|
15 |
|
16 |
|
17 |
|
18 |
|
19 |
|
20 |
|
21 |
|
22 |
|
23 |
|
24 |
|
25 |
|
26 |
|
27 |
|
28 |
|
29 |
|
30 |
|
31 |
|
32 |
|
33 |
|
34 |
|
35 |
|
36 |
|
37 |
|
38 |
|
39 |
|
40 |
|
41 |
|
42 |
|
43 |
|
44 |
|
45 |
|
46 |
|
47 |
|
48 |
|
49 |
|
50 |
|
51 |
|
52 |
|
53 |
|
54 |
|
55 |
|
56 |
|
57 |
|
58 |
|
59 |
|
60 |
|
61 |
|
62 |
|
63 |
|
64 |
|
65 |
|
66 |
Плач ЄремiїРозділ 3 |
LamentationsChapter 3 |
|
1 |
1 |
|
2 Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла. |
2 |
|
3 Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день. |
3 |
|
4 Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив, |
4 |
|
5 обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою, |
5 |
|
6 у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́. |
6 |
|
7 Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої. |
7 |
|
8 І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою, |
8 |
|
9 Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої. |
9 |
|
10 Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі! |
10 |
|
11 Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним! |
11 |
|
12 Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, — |
12 |
|
13 пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́ |
13 |
|
14 Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день. |
14 |
|
15 Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м. |
15 |
|
16 І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене, |
16 |
|
17 і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́. |
17 |
|
18 І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа. |
18 |
|
19 Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, — |
19 |
|
20 душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені. |
20 |
|
21 Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію: |
21 |
|
22 Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, — |
22 |
|
23 нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя! |
23 |
|
24 Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю! |
24 |
|
25 Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́! |
25 |
|
26 Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє. |
26 |
|
27 Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, — |
27 |
|
28 нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́; |
28 |
|
29 хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія; |
29 |
|
30 хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується. |
30 |
|
31 Бо Господь не наві́ки ж покине! |
31 |
|
32 Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю,— |
32 |
|
33 бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів. |
33 |
|
34 Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі, |
34 |
|
35 щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути, |
35 |
|
36 щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь! |
36 |
|
37 Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав? |
37 |
|
38 Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре? |
38 |
|
39 Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій. |
39 |
|
40 Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа! |
40 |
|
41 підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі! |
41 |
|
42 Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам, |
42 |
|
43 закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував, |
43 |
|
44 закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла. |
44 |
|
45 Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами, |
45 |
|
46 наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота, |
46 |
|
47 страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль. |
47 |
|
48 Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду. |
48 |
|
49 Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви, |
49 |
|
50 аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, — |
50 |
|
51 моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста. |
51 |
|
52 Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно, |
52 |
|
53 життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене. |
53 |
|
54 Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „Вже погу́блений я!“ |
54 |
|
55 Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями, |
55 |
|
56 Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого! |
56 |
|
57 Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“ |
57 |
|
58 За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти. |
58 |
|
59 Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд! |
59 |
|
60 Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене, |
60 |
|
61 Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не, |
61 |
|
62 мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день. |
62 |
|
63 Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня! |
63 |
|
64 Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук! |
64 |
|
65 Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них! |
65 |
|
66 Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с! |
66 |