Плач Єремiї

Розділ 3

1 Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —

2 Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.

3 Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.

4 Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,

5 обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,

6 у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.

7 Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.

8 І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,

9 Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.

10 Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!

11 Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!

12 Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —

13 пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́

14 Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.

15 Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.

16 І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,

17 і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.

18 І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.

19 Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —

20 душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.

21 Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:

22 Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —

23 нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!

24 Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!

25 Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!

26 Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.

27 Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —

28 нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;

29 хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;

30 хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.

31 Бо Господь не наві́ки ж покине!

32 Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю,—

33 бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.

34 Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,

35 щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,

36 щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!

37 Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?

38 Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?

39 Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.

40 Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!

41 підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!

42 Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,

43 закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,

44 закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.

45 Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,

46 наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,

47 страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.

48 Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.

49 Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,

50 аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —

51 моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.

52 Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,

53 життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.

54 Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „Вже погу́блений я!“

55 Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,

56 Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!

57 Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“

58 За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.

59 Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!

60 Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,

61 Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,

62 мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.

63 Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!

64 Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!

65 Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!

66 Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!

Lamentations

Chapter 3

1 O MIGHTY God, see my affliction; I am chastised by the rod of his wrath.

2 He has led me, but I walked in darkness and not in light.

3 But surely is he turned against me, he turns his hand against me all the day.

4 My flesh and my skin he has made old; he has broken my bones.

5 He has built ramparts against me, and compassed me with bitterness and travail.

6 He has made me to dwell in darkness, like a dead man for ever.

7 He has hedged me about, that I cannot escape; he has made my chains heavy.

8 Though I beseech and pray, he does not hearken to my prayer.

9 He has enclosed my ways with thorns, he has made my paths crooked.

10 He has been to me as a wolf lying in wait, and as a lion in secret places.

11 He has made my ways crooked, and cut me to pieces; he has made me desolate.

12 He has bent his bow, and set me up as a mark for the arrow.

13 Behold, he has caused his arrows to enter into my reins.

14 I have become the ridicule of all nations; and their scoffing song all the day.

15 He has filled me with bitterness, he has made me drunken with wormwood.

16 He has broken my teeth with a stone, he has covered me with ashes.

17 My soul has gone astray from peace, I have forgotten prosperity.

18 And I said, My fame and my hope are perished from the LORD.

19 Remember my affliction and my chastisement, the bitterness and the sorrow.

20 Remember and restore my life.

21 This I recall to mind; therefore I have hope in God.

22 Surely the kindness of the LORD never ceases and his mercies never fail.

23 They are new every morning; great is thy faithfulness.

24 The LORD is my portion, says my soul; therefore I will hope in him.

25 The LORD is good to him who waits for him, to the soul that seeks him.

26 It is good for a man that he should hope for both the truth and the salvation of the LORD.

27 It is good for a man that he bear thy yoke in his youth.

28 Let him sit alone and keep silence, because he has laid thy yoke upon him.

29 Let him humble himself, for there is hope.

30 Let him turn his cheek to him that smites him; let him be filled with reproach.

31 For the LORD will not forget for ever.

32 But though he cause affliction, yet he will have compassion according to the multitude of his mercies.

33 For he does not afflict willingly, but he afflicts the children of the mighty men,

34 To subdue under his feet all the prisoners of the earth,

35 To turn aside the right of a man toward the face of the Most High.

36 To subvert a man in his cause, the LORD does not approve.

37 Who is he that says, and it comes to pass, when the LORD has not commanded it?

38 Out of the mouth of the Most High evil and good do not come.

39 Therefore, why should a living man question concerning punishment for his sins?

40 Let us search and try our ways, and turn again to the LORD.

41 Let us lift up our hearts with our hands to God in heaven.

42 We have transgressed and rebelled; and thou hast not pardoned.

43 Thou hast covered us with thy anger and pursued us; thou hast slain, thou hast not pitied.

44 Thou hast covered thyself with thy cloud; thou hast let our prayer pass by.

45 Thou hast made us uprooted and despised among the peoples.

46 My eyes run down with tears and do not cease, because there is no comforter,

47 Till the LORD look down and behold from heaven.

48 My eyes are worn with tears because of the destruction of all the daughters of the cities of my people.

49 All our enemies speak evil against us.

50 Fear and trembling have come upon us, a snare and destruction.

51 I wept vehemently over the destruction of the daughter of my people.

52 My enemies have hunted me like a bird, without cause.

53 They have cut off my life in a pit; they cast stones at me.

54 Water flowed over my head; then I said, I am cast far off.

55 I called upon thy name, O LORD, out of the depths of the pit.

56 Thou didst hear my voice; turn not thine ear to my cry; but relieve me and save me.

57 Thou didst draw near in the day when I called upon thee; thou didst say, Fear not.

58 O LORD, thou hast pleaded my cause; thou hast saved my life.

59 O LORD, thou hast seen my affliction; thou hast judged my cause.

60 Thou hast seen all their vengeance and all their imaginations against me.

61 Thou hast heard their reproach, O LORD, and their devices against me,

62 The lips of those who rose up against me and their devices against me all day long.

63 Behold their conduct and their behavior I do understand, because of their devices.

64 Render to them a recompense, O LORD, according to the work of their hands.

65 Give them sorrow of heart; let thy affliction pursue them.

66 Destroy them in thine anger from under thy heavens, O LORD.

Плач Єремiї

Розділ 3

Lamentations

Chapter 3

1 Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —

1 O MIGHTY God, see my affliction; I am chastised by the rod of his wrath.

2 Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.

2 He has led me, but I walked in darkness and not in light.

3 Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.

3 But surely is he turned against me, he turns his hand against me all the day.

4 Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,

4 My flesh and my skin he has made old; he has broken my bones.

5 обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,

5 He has built ramparts against me, and compassed me with bitterness and travail.

6 у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.

6 He has made me to dwell in darkness, like a dead man for ever.

7 Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.

7 He has hedged me about, that I cannot escape; he has made my chains heavy.

8 І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,

8 Though I beseech and pray, he does not hearken to my prayer.

9 Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.

9 He has enclosed my ways with thorns, he has made my paths crooked.

10 Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!

10 He has been to me as a wolf lying in wait, and as a lion in secret places.

11 Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!

11 He has made my ways crooked, and cut me to pieces; he has made me desolate.

12 Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —

12 He has bent his bow, and set me up as a mark for the arrow.

13 пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́

13 Behold, he has caused his arrows to enter into my reins.

14 Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.

14 I have become the ridicule of all nations; and their scoffing song all the day.

15 Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.

15 He has filled me with bitterness, he has made me drunken with wormwood.

16 І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,

16 He has broken my teeth with a stone, he has covered me with ashes.

17 і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.

17 My soul has gone astray from peace, I have forgotten prosperity.

18 І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.

18 And I said, My fame and my hope are perished from the LORD.

19 Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —

19 Remember my affliction and my chastisement, the bitterness and the sorrow.

20 душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.

20 Remember and restore my life.

21 Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:

21 This I recall to mind; therefore I have hope in God.

22 Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —

22 Surely the kindness of the LORD never ceases and his mercies never fail.

23 нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!

23 They are new every morning; great is thy faithfulness.

24 Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!

24 The LORD is my portion, says my soul; therefore I will hope in him.

25 Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!

25 The LORD is good to him who waits for him, to the soul that seeks him.

26 Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.

26 It is good for a man that he should hope for both the truth and the salvation of the LORD.

27 Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —

27 It is good for a man that he bear thy yoke in his youth.

28 нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;

28 Let him sit alone and keep silence, because he has laid thy yoke upon him.

29 хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;

29 Let him humble himself, for there is hope.

30 хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.

30 Let him turn his cheek to him that smites him; let him be filled with reproach.

31 Бо Господь не наві́ки ж покине!

31 For the LORD will not forget for ever.

32 Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю,—

32 But though he cause affliction, yet he will have compassion according to the multitude of his mercies.

33 бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.

33 For he does not afflict willingly, but he afflicts the children of the mighty men,

34 Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,

34 To subdue under his feet all the prisoners of the earth,

35 щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,

35 To turn aside the right of a man toward the face of the Most High.

36 щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!

36 To subvert a man in his cause, the LORD does not approve.

37 Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?

37 Who is he that says, and it comes to pass, when the LORD has not commanded it?

38 Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?

38 Out of the mouth of the Most High evil and good do not come.

39 Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.

39 Therefore, why should a living man question concerning punishment for his sins?

40 Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!

40 Let us search and try our ways, and turn again to the LORD.

41 підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!

41 Let us lift up our hearts with our hands to God in heaven.

42 Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,

42 We have transgressed and rebelled; and thou hast not pardoned.

43 закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,

43 Thou hast covered us with thy anger and pursued us; thou hast slain, thou hast not pitied.

44 закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.

44 Thou hast covered thyself with thy cloud; thou hast let our prayer pass by.

45 Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,

45 Thou hast made us uprooted and despised among the peoples.

46 наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,

46 My eyes run down with tears and do not cease, because there is no comforter,

47 страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.

47 Till the LORD look down and behold from heaven.

48 Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.

48 My eyes are worn with tears because of the destruction of all the daughters of the cities of my people.

49 Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,

49 All our enemies speak evil against us.

50 аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —

50 Fear and trembling have come upon us, a snare and destruction.

51 моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.

51 I wept vehemently over the destruction of the daughter of my people.

52 Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,

52 My enemies have hunted me like a bird, without cause.

53 життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.

53 They have cut off my life in a pit; they cast stones at me.

54 Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „Вже погу́блений я!“

54 Water flowed over my head; then I said, I am cast far off.

55 Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,

55 I called upon thy name, O LORD, out of the depths of the pit.

56 Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!

56 Thou didst hear my voice; turn not thine ear to my cry; but relieve me and save me.

57 Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“

57 Thou didst draw near in the day when I called upon thee; thou didst say, Fear not.

58 За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.

58 O LORD, thou hast pleaded my cause; thou hast saved my life.

59 Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!

59 O LORD, thou hast seen my affliction; thou hast judged my cause.

60 Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,

60 Thou hast seen all their vengeance and all their imaginations against me.

61 Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,

61 Thou hast heard their reproach, O LORD, and their devices against me,

62 мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.

62 The lips of those who rose up against me and their devices against me all day long.

63 Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!

63 Behold their conduct and their behavior I do understand, because of their devices.

64 Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!

64 Render to them a recompense, O LORD, according to the work of their hands.

65 Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!

65 Give them sorrow of heart; let thy affliction pursue them.

66 Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!

66 Destroy them in thine anger from under thy heavens, O LORD.