ДiїРозділ 16 |
|
1 |
|
2 Добре свідо́цтво про нього давали брати, що були в Лі́стрі та в Іконі́ї. |
|
3 Павло захотів його взяти з собою, — і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був ге́ллен. |
|
4 Як міста ж перехо́дили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постано́ви, які видали в Єрусалимі апо́столи та старші. |
|
5 А Церкви́ змі́цнювалися в вірі, і щоденно зростали кі́лькістю. |
|
6 А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну гала́тську. |
|
7 Дійшовши ж до Мі́зії, хотіли піти до Віті́нії, та їм не дозволив Дух Ісусів. |
|
8 Обминувши ж Мі́зію, прибули́ до Троа́ди. |
|
9 І Павлові з'явилось видіння вночі: якийсь македо́нянин став перед ним і благав його, кажучи: „Прийди в Македо́нію, і нам поможи!“ |
|
10 Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македо́нію, зрозумівши, що Госпо́дь нас покликав звіщати їм Єва́нгелію. |
|
11 |
|
12 звідтіля ж у Фили́пи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули́ ми в цім місті днів кілька. |
|
13 Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звича́єм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посхо́дились. |
|
14 Прислуха́лася й жінка одна, що звалася Лі́дія, купчиха кармази́ном з міста Тіяті́р, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив. |
|
15 А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: „Якщо ви признали, що вірна я Господе́ві, то прийдіть до госпо́ди моєї й живіть“. І змусила нас. |
|
16 І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служни́ця одна, що мала віщу́нського духа, яка ворожби́тством давала великий прибу́ток панам своїм. |
|
17 Вона йшла слідкома́ за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: „Оці люди — це раби Всеви́шнього Бога, що вам провіщають дорогу спасі́ння!“ |
|
18 І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: „У Ім'я́ Ісуса Христа велю я тобі — вийди з неї!“ І того ча́су той вийшов. |
|
19 А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибу́ток, схопи́ли Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старши́х. |
|
20 Коли ж їх привели́ до начальників, то сказали: „Ці люди, юдеї, наше місто бунтують, |
|
21 і навчають звича́їв, яких нам, римля́нам, не годиться приймати, ані вико́нувати“. |
|
22 І на́товп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх рі́зками сі́кти. |
|
23 І, завдавши багато їм ран, посадили в в'язницю, наказавши в'язничному дозо́рцеві, щоб їх пильно стеріг. |
|
24 Одержавши такого нака́за, той їх повкида́в до внутрішньої в'язниці, а їхні но́ги забив у коло́ди. |
|
25 А півні́чної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'я́знені слухали їх. |
|
26 І ось на́гло повстало велике трясі́ння землі, аж основи в'язни́чні були захита́лися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайда́ни з усіх поспада́ли. |
|
27 Як прокинувся ж сторож в'язничний, і побачив відчинені двері в'язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув'я́знені. |
|
28 А Павло́ скрикнув голосом гучни́м, говорячи: „Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!“ |
|
29 Зажадавши ж той світла, уско́чив, і тремтячий припав до Павла та до Сили. |
|
30 І вивів їх звідти й спитав: „Добро́дії! Що треба робити мені, щоб спасти́ся?“ |
|
31 А вони відказали: „Віруй в Господа Ісуса, — і будеш спасе́ний ти сам та твій дім“. |
|
32 І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його. |
|
33 І сторож забрав їх того ж ча́су вночі, їхні рани обмив, — і охристився негайно він сам та його всі домашні. |
|
34 І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога. |
|
35 А коли настав день, то прислали начальники слугполіційних, наказуючи: „Відпусти тих людей!“ |
|
36 І сказав той в'язничний дозорець слова́ ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. „Отож, вийдіть тепер та й з ми́ром ідіть!“ |
|
37 А Павло відказав їм: „Нас, римля́н, незасуджених, рі́зками сікли прилю́дно, і до в'язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі при́йдуть, та й виведуть нас!“ |
|
38 Ці ж слова поліційні слуги доне́сли начальникам. А ті налякались, почувши, що римля́ни вони. |
|
39 І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли. |
|
40 І, вийшовши з в'язниці, прибули́ вони до Лі́дії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли. |
Деяния апостоловГлава 16 |
|
1 |
|
2 и о котором |
|
3 Его |
|
4 |
|
5 |
|
6 |
|
7 Дойдя |
|
8 |
|
9 И |
|
10 После |
|
11 |
|
12 оттуда |
|
13 В |
|
14 И |
|
15 Когда |
|
16 |
|
17 Идя |
|
18 |
|
19 Тогда |
|
20 И, |
|
21 и |
|
22 Народ |
|
23 и, |
|
24 Получив |
|
25 |
|
26 Вдруг |
|
27 Темничный же |
|
28 Но |
|
29 Он потребовал |
|
30 и, |
|
31 Они |
|
32 И |
|
33 И, |
|
34 И, |
|
35 |
|
36 |
|
37 |
|
38 |
|
39 И, |
|
40 Они же, |
ДiїРозділ 16 |
Деяния апостоловГлава 16 |
|
1 |
1 |
|
2 Добре свідо́цтво про нього давали брати, що були в Лі́стрі та в Іконі́ї. |
2 и о котором |
|
3 Павло захотів його взяти з собою, — і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був ге́ллен. |
3 Его |
|
4 Як міста ж перехо́дили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постано́ви, які видали в Єрусалимі апо́столи та старші. |
4 |
|
5 А Церкви́ змі́цнювалися в вірі, і щоденно зростали кі́лькістю. |
5 |
|
6 А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну гала́тську. |
6 |
|
7 Дійшовши ж до Мі́зії, хотіли піти до Віті́нії, та їм не дозволив Дух Ісусів. |
7 Дойдя |
|
8 Обминувши ж Мі́зію, прибули́ до Троа́ди. |
8 |
|
9 І Павлові з'явилось видіння вночі: якийсь македо́нянин став перед ним і благав його, кажучи: „Прийди в Македо́нію, і нам поможи!“ |
9 И |
|
10 Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македо́нію, зрозумівши, що Госпо́дь нас покликав звіщати їм Єва́нгелію. |
10 После |
|
11 |
11 |
|
12 звідтіля ж у Фили́пи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули́ ми в цім місті днів кілька. |
12 оттуда |
|
13 Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звича́єм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посхо́дились. |
13 В |
|
14 Прислуха́лася й жінка одна, що звалася Лі́дія, купчиха кармази́ном з міста Тіяті́р, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив. |
14 И |
|
15 А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: „Якщо ви признали, що вірна я Господе́ві, то прийдіть до госпо́ди моєї й живіть“. І змусила нас. |
15 Когда |
|
16 І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служни́ця одна, що мала віщу́нського духа, яка ворожби́тством давала великий прибу́ток панам своїм. |
16 |
|
17 Вона йшла слідкома́ за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: „Оці люди — це раби Всеви́шнього Бога, що вам провіщають дорогу спасі́ння!“ |
17 Идя |
|
18 І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: „У Ім'я́ Ісуса Христа велю я тобі — вийди з неї!“ І того ча́су той вийшов. |
18 |
|
19 А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибу́ток, схопи́ли Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старши́х. |
19 Тогда |
|
20 Коли ж їх привели́ до начальників, то сказали: „Ці люди, юдеї, наше місто бунтують, |
20 И, |
|
21 і навчають звича́їв, яких нам, римля́нам, не годиться приймати, ані вико́нувати“. |
21 и |
|
22 І на́товп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх рі́зками сі́кти. |
22 Народ |
|
23 І, завдавши багато їм ран, посадили в в'язницю, наказавши в'язничному дозо́рцеві, щоб їх пильно стеріг. |
23 и, |
|
24 Одержавши такого нака́за, той їх повкида́в до внутрішньої в'язниці, а їхні но́ги забив у коло́ди. |
24 Получив |
|
25 А півні́чної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'я́знені слухали їх. |
25 |
|
26 І ось на́гло повстало велике трясі́ння землі, аж основи в'язни́чні були захита́лися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайда́ни з усіх поспада́ли. |
26 Вдруг |
|
27 Як прокинувся ж сторож в'язничний, і побачив відчинені двері в'язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув'я́знені. |
27 Темничный же |
|
28 А Павло́ скрикнув голосом гучни́м, говорячи: „Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!“ |
28 Но |
|
29 Зажадавши ж той світла, уско́чив, і тремтячий припав до Павла та до Сили. |
29 Он потребовал |
|
30 І вивів їх звідти й спитав: „Добро́дії! Що треба робити мені, щоб спасти́ся?“ |
30 и, |
|
31 А вони відказали: „Віруй в Господа Ісуса, — і будеш спасе́ний ти сам та твій дім“. |
31 Они |
|
32 І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його. |
32 И |
|
33 І сторож забрав їх того ж ча́су вночі, їхні рани обмив, — і охристився негайно він сам та його всі домашні. |
33 И, |
|
34 І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога. |
34 И, |
|
35 А коли настав день, то прислали начальники слугполіційних, наказуючи: „Відпусти тих людей!“ |
35 |
|
36 І сказав той в'язничний дозорець слова́ ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. „Отож, вийдіть тепер та й з ми́ром ідіть!“ |
36 |
|
37 А Павло відказав їм: „Нас, римля́н, незасуджених, рі́зками сікли прилю́дно, і до в'язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі при́йдуть, та й виведуть нас!“ |
37 |
|
38 Ці ж слова поліційні слуги доне́сли начальникам. А ті налякались, почувши, що римля́ни вони. |
38 |
|
39 І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли. |
39 И, |
|
40 І, вийшовши з в'язниці, прибули́ вони до Лі́дії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли. |
40 Они же, |