1 Молитва Мойсея, чоловіка Божого. Господи, пристано́вищем нашим Ти був з роду в рід!

2 Пе́рше ніж го́ри наро́джені, і поки Ти витворив землю та світ, то від віку й до віку — Ти Бог!

3 Ти люди́ну вертаєш до по́роху, і кажеш: „Вернітеся, лю́дські сини!“

4 Бо в оча́х Твоїх тисяча літ, — немов день той вчорашній, який проминув, й як сторо́жа нічна́.

5 Пустив Ти на них течію́, вони стали, як сон, вони, як трава, що мина́є:

6 уранці вона розцвітає й росте, — а на вечір зів'я́не та со́хне!

7 Бо від гніву Твого ми ги́немо, і пересердям Твоїм перестра́шені, —

8 Ти наші прови́ни поклав перед Себе, гріхи ж нашої мо́лодости — на світло Свого лиця!

9 Бо всі наші дні промайну́ли у гніві Твоїм, скінчи́ли літа́ ми свої, як зідха́ння.

10 Дні літ наших — у них сімдеся́т літ, а при силах — вісімдеся́т літ, і го́рдощі їхні — стражда́ння й марно́та, бо все швидко минає, і ми відліта́ємо.

11 Хто відає силу гніву Твого́? А Твоє пересе́рдя — як страх перед Тобою!

12 Навчи нас лічи́ти отак наші дні, щоб ми набули́ серце мудре!

13 Привернися ж, о Господи, — доки терпі́тимемо? — і пожалій Своїх рабів!

14 Насити́ нас ура́нці Своїм милосердям, і ми бу́демо співати й радіти по всі наші дні!

15 Порадуй же нас за ті дні, коли Ти впокоря́в нас, за ті ро́ки, що в них ми зазнали лихого!

16 Нехай ви́явиться Твоє ді́ло рабам Твоїм, а вели́чність Твоя — їхнім сина́м,

17 і хай буде над нами благоволі́ння Господа, Бога нашого, і ді́ло рук наших утверди́ нам, і діло рук наших — утверди́ його!