JobChapter 30 |
|
1 BUT now they laugh at me, those who are less than I, |
|
2 Whose fathers I have disdained, and did not consider them equal to the dogs of my flocks. |
|
3 Yea, the strength of their hands, of what use would it have been to me? |
|
4 For they had lost their power completely. |
|
5 They were forced by bare necessities, like a thief swept off his feet, |
|
6 Fleeing to dwell in the cliffs of the valleys, in caves of the earth, in crevices, |
|
7 In rocky places, and under bushes. |
|
8 The children of fools shall be overthrown together with the children of the wicked; they shall be brought lower than the earth. |
|
9 And now I am the subject of their mocking, yea, I have become a byword to them. |
|
10 They abhor me, they flee far from me, and do not fail to spit in my face. |
|
11 Because they began to deride me and humiliate me, they have also put their bridle in my mouth. |
|
12 They rise up against my right hand, they have tripped me up; they have perplexed me through the crookedness of their ways. |
|
13 They mar my paths without a cause, they rejoice for what has befallen me; they shall have no helper. |
|
14 They shall suffer a great ruin; they shall be broken by the hurricane. |
|
15 For they have brought terror upon me; they have pursued my paths like the wind; and my help has passed away like a cloud. |
|
16 And now my soul is weary; the days of affliction have taken hold upon me. |
|
17 In the night my bones are in pain, and my body has no strength in it. |
|
18 I have put on my garment; and girded up myself with my robe. |
|
19 But they have cast me into the mire, and I am become like dust and ashes. |
|
20 I cry to thee, and thou dost not answer me; I stand up and thou dost not consider me. |
|
21 Thou hast treated me as an enemy to thee; with thy strong hand thou hast restrained me. |
|
22 Thou liftest me up to the wind; thou causest me to ride upon it, and then thou afflictest me, and makest me wretched. |
|
23 And yet I know that thou wilt bring me back from death to the meeting place for all living. |
|
24 But he will not stretch out his hand against me, and when I cry to him he will save me. |
|
25 I have wept for the poor in the daytime, and my soul was grieved for the fatherless. |
|
26 But when I looked for good, evil came; and when I waited for light, there came darkness. |
|
27 My heart was agitated, and did not rest; the days of affliction came upon me. |
|
28 I walked mournfully without being resentful; I stood up and wept in the congregation. |
|
29 I am become a brother to jackals, and a companion to ostriches. |
|
30 My skin has shrunk upon me, and my bones are burned as with heat. |
|
31 My harp is also turned to mourning, and my song to the voice of those who weep. |
ЙовРозділ 30 |
|
1 |
|
2 Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась! |
|
3 Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу! |
|
4 рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом. |
|
5 Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв, |
|
6 так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах підземних та скелях, |
|
7 ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, — |
|
8 сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю! |
|
9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром. |
|
10 Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни, |
|
11 бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм. |
|
12 По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого. |
|
13 Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, — |
|
14 немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем. |
|
15 Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє. |
|
16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя! |
|
17 Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються. |
|
18 З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н. |
|
19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу. |
|
20 Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся. |
|
21 Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки. |
|
22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення! |
|
23 Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого. |
|
24 Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить? |
|
25 Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала? |
|
26 Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла. |
|
27 Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя, |
|
28 ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́. |
|
29 Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем, |
|
30 моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої. |
|
31 І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим. |
JobChapter 30 |
ЙовРозділ 30 |
|
1 BUT now they laugh at me, those who are less than I, |
1 |
|
2 Whose fathers I have disdained, and did not consider them equal to the dogs of my flocks. |
2 Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась! |
|
3 Yea, the strength of their hands, of what use would it have been to me? |
3 Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу! |
|
4 For they had lost their power completely. |
4 рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом. |
|
5 They were forced by bare necessities, like a thief swept off his feet, |
5 Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв, |
|
6 Fleeing to dwell in the cliffs of the valleys, in caves of the earth, in crevices, |
6 так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах підземних та скелях, |
|
7 In rocky places, and under bushes. |
7 ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, — |
|
8 The children of fools shall be overthrown together with the children of the wicked; they shall be brought lower than the earth. |
8 сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю! |
|
9 And now I am the subject of their mocking, yea, I have become a byword to them. |
9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром. |
|
10 They abhor me, they flee far from me, and do not fail to spit in my face. |
10 Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни, |
|
11 Because they began to deride me and humiliate me, they have also put their bridle in my mouth. |
11 бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм. |
|
12 They rise up against my right hand, they have tripped me up; they have perplexed me through the crookedness of their ways. |
12 По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого. |
|
13 They mar my paths without a cause, they rejoice for what has befallen me; they shall have no helper. |
13 Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, — |
|
14 They shall suffer a great ruin; they shall be broken by the hurricane. |
14 немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем. |
|
15 For they have brought terror upon me; they have pursued my paths like the wind; and my help has passed away like a cloud. |
15 Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє. |
|
16 And now my soul is weary; the days of affliction have taken hold upon me. |
16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя! |
|
17 In the night my bones are in pain, and my body has no strength in it. |
17 Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються. |
|
18 I have put on my garment; and girded up myself with my robe. |
18 З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н. |
|
19 But they have cast me into the mire, and I am become like dust and ashes. |
19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу. |
|
20 I cry to thee, and thou dost not answer me; I stand up and thou dost not consider me. |
20 Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся. |
|
21 Thou hast treated me as an enemy to thee; with thy strong hand thou hast restrained me. |
21 Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки. |
|
22 Thou liftest me up to the wind; thou causest me to ride upon it, and then thou afflictest me, and makest me wretched. |
22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення! |
|
23 And yet I know that thou wilt bring me back from death to the meeting place for all living. |
23 Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого. |
|
24 But he will not stretch out his hand against me, and when I cry to him he will save me. |
24 Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить? |
|
25 I have wept for the poor in the daytime, and my soul was grieved for the fatherless. |
25 Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала? |
|
26 But when I looked for good, evil came; and when I waited for light, there came darkness. |
26 Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла. |
|
27 My heart was agitated, and did not rest; the days of affliction came upon me. |
27 Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя, |
|
28 I walked mournfully without being resentful; I stood up and wept in the congregation. |
28 ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́. |
|
29 I am become a brother to jackals, and a companion to ostriches. |
29 Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем, |
|
30 My skin has shrunk upon me, and my bones are burned as with heat. |
30 моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої. |
|
31 My harp is also turned to mourning, and my song to the voice of those who weep. |
31 І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим. |