JobChapter 14 |
|
1 MAN that is born of a woman is of few days, and full of trouble. |
|
2 He comes forth like a flower, and withers and fades away; he flees like a shadow, and continues not. |
|
3 And dost thou open thine eyes upon such a one, and bring him into judgment with thee? |
|
4 Who can bring a clean thing out of an unclean? No one. |
|
5 Seeing his days are determined and the number of his months are decreed, thou hast appointed his bounds that he cannot trespass them; |
|
6 Turn thy face away from him, and his days will be spent like a hireling. |
|
7 For there is hope for a tree, if it be cut down, that it will sprout again and its tender shoots will not cease. |
|
8 Though its root wax old in the earth and its stock die in the ground, |
|
9 Yet through the scent of water it will bud and bring forth leaves like a plant; |
|
10 But man dies, and fades away; yea, man perishes, and he is no more. |
|
11 As the waters fail from the sea, and a river becomes desolate and dries up; |
|
12 So man who lies down does not rise again; until the heavens are no more, they shall not awake, nor be roused out of their sleep. |
|
13 O that thou wouldst hide me in Sheol, that thou wouldst keep me in a secret place until thy wrath is spent, that thou wouldst appoint me a set time and remember me! |
|
14 If a man die, shall he live again? All the days of his youth he waits till old age comes. |
|
15 If thou wouldst call me, I would answer thee; thou wilt think of the work of thy hands. |
|
16 For now thou numberest not my steps: and thou keepest not watch over my sins. |
|
17 My transgressions are sealed up in a bag, and thou removest from me my sins. |
|
18 Truly a great mountain falls, and a rock moves out of its place. |
|
19 The waters wear away the stones and wash away the soil of the earth; so thou destroyest the hope of man. |
|
20 Thou prevailest for ever against him, and he passes; thou castest him away with shame on his face. |
|
21 If his sons multiply, he does not know it; if they decrease, he perceives it not of them. |
|
22 But his flesh upon him shall have pal,, and his soul within him shall mourn. |
ЙовРозділ 14 |
|
1 |
|
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається. |
|
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́! |
|
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один! |
|
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, — |
|
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит. |
|
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине; |
|
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень, |
|
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць! |
|
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є? |
|
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне, |
|
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого. |
|
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! |
|
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене! |
|
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би, |
|
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, — |
|
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня. |
|
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́, |
|
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш. |
|
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́. |
|
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає. |
|
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“. |
JobChapter 14 |
ЙовРозділ 14 |
|
1 MAN that is born of a woman is of few days, and full of trouble. |
1 |
|
2 He comes forth like a flower, and withers and fades away; he flees like a shadow, and continues not. |
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається. |
|
3 And dost thou open thine eyes upon such a one, and bring him into judgment with thee? |
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́! |
|
4 Who can bring a clean thing out of an unclean? No one. |
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один! |
|
5 Seeing his days are determined and the number of his months are decreed, thou hast appointed his bounds that he cannot trespass them; |
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, — |
|
6 Turn thy face away from him, and his days will be spent like a hireling. |
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит. |
|
7 For there is hope for a tree, if it be cut down, that it will sprout again and its tender shoots will not cease. |
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине; |
|
8 Though its root wax old in the earth and its stock die in the ground, |
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень, |
|
9 Yet through the scent of water it will bud and bring forth leaves like a plant; |
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць! |
|
10 But man dies, and fades away; yea, man perishes, and he is no more. |
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є? |
|
11 As the waters fail from the sea, and a river becomes desolate and dries up; |
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне, |
|
12 So man who lies down does not rise again; until the heavens are no more, they shall not awake, nor be roused out of their sleep. |
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого. |
|
13 O that thou wouldst hide me in Sheol, that thou wouldst keep me in a secret place until thy wrath is spent, that thou wouldst appoint me a set time and remember me! |
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! |
|
14 If a man die, shall he live again? All the days of his youth he waits till old age comes. |
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене! |
|
15 If thou wouldst call me, I would answer thee; thou wilt think of the work of thy hands. |
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би, |
|
16 For now thou numberest not my steps: and thou keepest not watch over my sins. |
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, — |
|
17 My transgressions are sealed up in a bag, and thou removest from me my sins. |
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня. |
|
18 Truly a great mountain falls, and a rock moves out of its place. |
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́, |
|
19 The waters wear away the stones and wash away the soil of the earth; so thou destroyest the hope of man. |
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш. |
|
20 Thou prevailest for ever against him, and he passes; thou castest him away with shame on his face. |
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́. |
|
21 If his sons multiply, he does not know it; if they decrease, he perceives it not of them. |
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає. |
|
22 But his flesh upon him shall have pal,, and his soul within him shall mourn. |
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“. |