Плач ЄремiїРозділ 2 |
|
1 |
|
2 понищив Господь, не помилував жи́тла всі Яковові. Він позбу́рював у гніві Своїм у дочки́ Юди тверди́ні, на землю звали́в, збезче́стив Він ца́рство й князі́в усіх його́. |
|
3 В люті гніву відтяв увесь Ізраїлів ріг, прави́цю Свою відверну́в Він від во́рога, та й запала́в проти Якова, мов той палю́чий огонь, що навко́ло жере́! |
|
4 Він нап'я́в Свого лу́ка, як ворог, проти́вником стала прави́ця Його́, і Він вибив усе, що для ока було пожада́не, у скинії до́ньки сіонської вилив запе́клість Свою, як огонь. |
|
5 Господь став, як той во́рог, пони́щив Ізраїля Він, всі пала́ти його зруйнува́в, тверди́ні його попусто́шив, — і Юдиній до́ньці примно́жив зідха́ння та сто́гін! |
|
6 Понищив горо́жу Свою, немов у садка́, місце зборів Своїх попусто́шив, Госпо́дь учинив, що забу́ли в Сіоні про свято й суботу, і відки́нув царя́ та священика в лю́тості гніву Свого́. |
|
7 Покинув Господь Свого же́ртівника, допусти́в побезче́стити святиню Свою́, передав в руку во́рога му́ри пала́ців її, — вороги́ зашуміли в Господньому домі, немов би святко́вого дня! |
|
8 Задумав Госпо́дь зруйнува́ти мур сіо́нської до́ньки, Він ви́тягнув шнура, Своєї руки не вернув, щоб не нищити, сумни́ми вчинив передму́р'я та мур, — вони ра́зом осла́бли, |
|
9 її брами запа́лися в зе́млю, пони́щив Він та полама́в її за́суви. Її цар і князі́ її серед поганів. Немає навча́ння Зако́ну, і пророки її не знахо́дять виді́ння від Господа. |
|
10 Сидять на землі та мовчать старші́ до́ньки сіо́нської, по́рох посипали на свою голову, підпереза́лись вере́тами, аж до землі свою го́лову єрусалимські дівчата схили́ли. |
|
11 Повиплива́ли від сліз мої очі, моє ну́тро клеко́че, на землю печінка моя вилива́ється через зане́пад дочки́ мого люду, коли немовля́ й сосуне́ць умліва́ють голодні на пло́щах міськи́х. |
|
12 Вони кви́лять своїм матеря́м: „Де пожи́ва й вино?“ І ску́люються, як ране́ний, на пло́щах міськи́х, коли ду́ші свої випускають на лоні своїх матері́в. |
|
13 Що засві́дчу тобі, що вподо́блю до тебе, о єрусалимськая до́чко? Що вчиню́ тобі рі́вним, щоб тебе звесели́ти, о діво, о до́чко сіонська? Бо велика, як море, руїна твоя́, — хто тебе поліку́є? |
|
14 Пророки твої провіща́ли для тебе марно́ту й фальши́ве, і не відкривали твого гріха́, щоб долю твою відверну́ти, — для тебе вбачали пророцтва марно́ти й вигна́ння. |
|
15 Усі, що проходять дорогою, плещуть у долоні на тебе, і посви́стують та головою своє́ю хита́ють над до́нькою Єрусалиму та кажуть: „Хіба це те місто, що про ньо́го казали: Корона пишно́ти, розра́да всієї землі?“ |
|
16 Усі вороги твої па́щу на тебе роззя́влюють, сви́щуть й зубами скрего́чуть та кажуть: „Ми поже́рли її. Оце справді той день, що чекали його, — знайшли ми і бачимо його!“ |
|
17 Учинив Господь те, що заду́мав, Він ви́повнив слово Своє, що його наказав від днів да́вніх: усе зруйнував, і милосердя не мав, і ворога втішив тобою, Він ро́га підійняв супроти́вних твоїх. |
|
18 Їхнє серце до Господа крик підіймає, о муре, о до́чко Сіону! Проливай, як потік, сльози вдень та вночі, не давай відпочи́нку собі, нехай не спочи́не зіни́ця твоя! |
|
19 Уставай, голоси уночі на поча́тку сторо́жі! Виливай своє серце, мов во́ду, навпроти обли́ччя Господнього! Підійми ти до Нього доло́ні свої за душу своїх немовля́т, що від голоду мліють на розі всіх вулиць! |
|
20 Споглянь, Господи, і подивися, кому́ Ти зробив отаке? Чи конечним було, щоб жінки́ їли плід свій, свої́х немовля́т, яких ви́плекали? Щоб був у святині Господній заби́тий священик і пророк? |
|
21 Лежать на землі на вулицях ря́дом юнак та стари́й. Попа́дали діви мої та мої парубки́ від меча́, — Ти побив їх в день гніву Свого́, порізав, не мав милосердя. |
|
22 Ти викли́кував, мов на день свята, жахо́ти мої із довкі́лля, — і врято́ваного не було́, і позоста́льця в день гніву Господнього, — повигублював ворог мій тих, кого ви́плекала та зрости́ла була́. |
LamentationsChapter 2 |
|
1 HOW has the LORD in his anger covered the daughter of Zion with a thick cloud I and cast down from heaven to earth the glory of Israel, and has not remembered his footstool in the day of his wrath! |
|
2 The LORD has drowned without pity all the habitations of Jacob, he has thrown down in his wrath the strongholds of the daughter of Judah; he has brought down to the ground her slain men, her kings, and her princes. |
|
3 He has cut off in his fierce anger all the strength of Israel; he has drawn back his right hand from before the enemy and has kindled a fire in the land of Jacob, and the flaming fire has consumed mightily round about. |
|
4 He has bent his bow like an oppressor; he has raised his hand like an enemy, and has slain all that were pleasant to the eye in the tabernacle of the daughter of Zion; he has poured out his fury like fire. |
|
5 The LORD has become as an enemy; he has drowned Israel, he has destroyed all her palaces; he has made havoc in all her provinces, and has increased in the daughter of Judah mourning and lamentation. |
|
6 And he has thrown down his tabernacle like a shed in a garden; he has destroyed the places of his festivals; the LORD has caused the solemn feasts and the sabbath to be forgotten in Zion, and has rejected in the indignation of his anger kings and priests. |
|
7 The LORD has forgotten his sanctuary, he has despised his altar, he has given up into the hand of the enemy the walls of her palaces; they have made a shout in the house of the LORD, as on a day of a solemn feast. |
|
8 The LORD has purposed to destroy the walls of the daughter of Zion; he has stretched out a line, he has not withdrawn his hand from destroying her; therefore he has caused her forces to sit in mourning; her walls have become completely desolate. |
|
9 Her gates are sunk into the ground; he has destroyed and broken her bars; her kings and her princes are among the Gentiles; the law is no more; her prophets also find no visions from the LORD. |
|
10 The elders of the daughter of Zion sit on the ground and keep silence; they have cast dust on their heads; they have girded themselves with sackcloth; the virgins of Jerusalem hang down their heads to the ground. |
|
11 My eyes are dimmed with tears, my soul is disturbed, my pride is low to the ground, because of the destruction of the daughter of my people, because the little children and the babes faint in the streets of the city. |
|
12 They say to their mothers, Where is wheat and wine and butter? when they faint like the slain in the streets of the city, when their soul is poured out into their mother's bosom. |
|
13 What thing shall I testify for you, and to whom shall I liken you, O daughter of Jerusalem? Whom can I liken to you, that I may comfort you, O virgin daughter of Zion? For your breach is great like the sea; who can stop it? |
|
14 Your prophets have seen false and deceptive visions for you; and they have not revealed to you anything of your sins, that you might repent and I should bring you back from captivity; but have seen for you false and deceptive prophecies. |
|
15 All who pass by the road clap their hands at you; they hiss and wag their heads at the daughter of Jerusalem, saying, Is this the city which men called The perfection of beauty, The joy of the whole earth? |
|
16 The LORD has done that which he had devised; he has fulfilled his word as he had commanded in the days of old; he has thrown her down without pity, he has caused your enemies to rejoice over you, he has given might to your oppressors. |
|
17 All your enemies speak evil against you; they hiss and gnash their teeth; they say, We have devoured her; certainly this is the day we looked for; we have found it, we have seen it. |
|
18 The people's heart cried to the LORD of the walls of the daughter of Zion; let your tears run down like a stream day and night: give yourself no rest; let not the apple of your eye cease from shedding tears. |
|
19 Arise, offer praise in the night at the beginning of the watches; pour out your heart like water before the presence of the LORD; lift up your hands toward him for the lives of your little children who faint for hunger at the head of every street. |
|
20 See, O LORD, and consider to whom thou hast done thus? Shall the women eat their offspring, and the children be prostrated by famine? Shall the priest and the prophet be slain in the sanctuary of the LORD? |
|
21 The young and the old lie on the ground in the streets; my virgins and my young men have fallen by the sword; thou hast slain them in the day of thine anger; thou hast slaughtered without pity. |
|
22 Thou hast called as to a festival day my adversaries round about me, so that in the day of the LORD'S anger none escaped or survived; those that I have carried on my arms and brought up, my enemies have consumed. |
Плач ЄремiїРозділ 2 |
LamentationsChapter 2 |
|
1 |
1 HOW has the LORD in his anger covered the daughter of Zion with a thick cloud I and cast down from heaven to earth the glory of Israel, and has not remembered his footstool in the day of his wrath! |
|
2 понищив Господь, не помилував жи́тла всі Яковові. Він позбу́рював у гніві Своїм у дочки́ Юди тверди́ні, на землю звали́в, збезче́стив Він ца́рство й князі́в усіх його́. |
2 The LORD has drowned without pity all the habitations of Jacob, he has thrown down in his wrath the strongholds of the daughter of Judah; he has brought down to the ground her slain men, her kings, and her princes. |
|
3 В люті гніву відтяв увесь Ізраїлів ріг, прави́цю Свою відверну́в Він від во́рога, та й запала́в проти Якова, мов той палю́чий огонь, що навко́ло жере́! |
3 He has cut off in his fierce anger all the strength of Israel; he has drawn back his right hand from before the enemy and has kindled a fire in the land of Jacob, and the flaming fire has consumed mightily round about. |
|
4 Він нап'я́в Свого лу́ка, як ворог, проти́вником стала прави́ця Його́, і Він вибив усе, що для ока було пожада́не, у скинії до́ньки сіонської вилив запе́клість Свою, як огонь. |
4 He has bent his bow like an oppressor; he has raised his hand like an enemy, and has slain all that were pleasant to the eye in the tabernacle of the daughter of Zion; he has poured out his fury like fire. |
|
5 Господь став, як той во́рог, пони́щив Ізраїля Він, всі пала́ти його зруйнува́в, тверди́ні його попусто́шив, — і Юдиній до́ньці примно́жив зідха́ння та сто́гін! |
5 The LORD has become as an enemy; he has drowned Israel, he has destroyed all her palaces; he has made havoc in all her provinces, and has increased in the daughter of Judah mourning and lamentation. |
|
6 Понищив горо́жу Свою, немов у садка́, місце зборів Своїх попусто́шив, Госпо́дь учинив, що забу́ли в Сіоні про свято й суботу, і відки́нув царя́ та священика в лю́тості гніву Свого́. |
6 And he has thrown down his tabernacle like a shed in a garden; he has destroyed the places of his festivals; the LORD has caused the solemn feasts and the sabbath to be forgotten in Zion, and has rejected in the indignation of his anger kings and priests. |
|
7 Покинув Господь Свого же́ртівника, допусти́в побезче́стити святиню Свою́, передав в руку во́рога му́ри пала́ців її, — вороги́ зашуміли в Господньому домі, немов би святко́вого дня! |
7 The LORD has forgotten his sanctuary, he has despised his altar, he has given up into the hand of the enemy the walls of her palaces; they have made a shout in the house of the LORD, as on a day of a solemn feast. |
|
8 Задумав Госпо́дь зруйнува́ти мур сіо́нської до́ньки, Він ви́тягнув шнура, Своєї руки не вернув, щоб не нищити, сумни́ми вчинив передму́р'я та мур, — вони ра́зом осла́бли, |
8 The LORD has purposed to destroy the walls of the daughter of Zion; he has stretched out a line, he has not withdrawn his hand from destroying her; therefore he has caused her forces to sit in mourning; her walls have become completely desolate. |
|
9 її брами запа́лися в зе́млю, пони́щив Він та полама́в її за́суви. Її цар і князі́ її серед поганів. Немає навча́ння Зако́ну, і пророки її не знахо́дять виді́ння від Господа. |
9 Her gates are sunk into the ground; he has destroyed and broken her bars; her kings and her princes are among the Gentiles; the law is no more; her prophets also find no visions from the LORD. |
|
10 Сидять на землі та мовчать старші́ до́ньки сіо́нської, по́рох посипали на свою голову, підпереза́лись вере́тами, аж до землі свою го́лову єрусалимські дівчата схили́ли. |
10 The elders of the daughter of Zion sit on the ground and keep silence; they have cast dust on their heads; they have girded themselves with sackcloth; the virgins of Jerusalem hang down their heads to the ground. |
|
11 Повиплива́ли від сліз мої очі, моє ну́тро клеко́че, на землю печінка моя вилива́ється через зане́пад дочки́ мого люду, коли немовля́ й сосуне́ць умліва́ють голодні на пло́щах міськи́х. |
11 My eyes are dimmed with tears, my soul is disturbed, my pride is low to the ground, because of the destruction of the daughter of my people, because the little children and the babes faint in the streets of the city. |
|
12 Вони кви́лять своїм матеря́м: „Де пожи́ва й вино?“ І ску́люються, як ране́ний, на пло́щах міськи́х, коли ду́ші свої випускають на лоні своїх матері́в. |
12 They say to their mothers, Where is wheat and wine and butter? when they faint like the slain in the streets of the city, when their soul is poured out into their mother's bosom. |
|
13 Що засві́дчу тобі, що вподо́блю до тебе, о єрусалимськая до́чко? Що вчиню́ тобі рі́вним, щоб тебе звесели́ти, о діво, о до́чко сіонська? Бо велика, як море, руїна твоя́, — хто тебе поліку́є? |
13 What thing shall I testify for you, and to whom shall I liken you, O daughter of Jerusalem? Whom can I liken to you, that I may comfort you, O virgin daughter of Zion? For your breach is great like the sea; who can stop it? |
|
14 Пророки твої провіща́ли для тебе марно́ту й фальши́ве, і не відкривали твого гріха́, щоб долю твою відверну́ти, — для тебе вбачали пророцтва марно́ти й вигна́ння. |
14 Your prophets have seen false and deceptive visions for you; and they have not revealed to you anything of your sins, that you might repent and I should bring you back from captivity; but have seen for you false and deceptive prophecies. |
|
15 Усі, що проходять дорогою, плещуть у долоні на тебе, і посви́стують та головою своє́ю хита́ють над до́нькою Єрусалиму та кажуть: „Хіба це те місто, що про ньо́го казали: Корона пишно́ти, розра́да всієї землі?“ |
15 All who pass by the road clap their hands at you; they hiss and wag their heads at the daughter of Jerusalem, saying, Is this the city which men called The perfection of beauty, The joy of the whole earth? |
|
16 Усі вороги твої па́щу на тебе роззя́влюють, сви́щуть й зубами скрего́чуть та кажуть: „Ми поже́рли її. Оце справді той день, що чекали його, — знайшли ми і бачимо його!“ |
16 The LORD has done that which he had devised; he has fulfilled his word as he had commanded in the days of old; he has thrown her down without pity, he has caused your enemies to rejoice over you, he has given might to your oppressors. |
|
17 Учинив Господь те, що заду́мав, Він ви́повнив слово Своє, що його наказав від днів да́вніх: усе зруйнував, і милосердя не мав, і ворога втішив тобою, Він ро́га підійняв супроти́вних твоїх. |
17 All your enemies speak evil against you; they hiss and gnash their teeth; they say, We have devoured her; certainly this is the day we looked for; we have found it, we have seen it. |
|
18 Їхнє серце до Господа крик підіймає, о муре, о до́чко Сіону! Проливай, як потік, сльози вдень та вночі, не давай відпочи́нку собі, нехай не спочи́не зіни́ця твоя! |
18 The people's heart cried to the LORD of the walls of the daughter of Zion; let your tears run down like a stream day and night: give yourself no rest; let not the apple of your eye cease from shedding tears. |
|
19 Уставай, голоси уночі на поча́тку сторо́жі! Виливай своє серце, мов во́ду, навпроти обли́ччя Господнього! Підійми ти до Нього доло́ні свої за душу своїх немовля́т, що від голоду мліють на розі всіх вулиць! |
19 Arise, offer praise in the night at the beginning of the watches; pour out your heart like water before the presence of the LORD; lift up your hands toward him for the lives of your little children who faint for hunger at the head of every street. |
|
20 Споглянь, Господи, і подивися, кому́ Ти зробив отаке? Чи конечним було, щоб жінки́ їли плід свій, свої́х немовля́т, яких ви́плекали? Щоб був у святині Господній заби́тий священик і пророк? |
20 See, O LORD, and consider to whom thou hast done thus? Shall the women eat their offspring, and the children be prostrated by famine? Shall the priest and the prophet be slain in the sanctuary of the LORD? |
|
21 Лежать на землі на вулицях ря́дом юнак та стари́й. Попа́дали діви мої та мої парубки́ від меча́, — Ти побив їх в день гніву Свого́, порізав, не мав милосердя. |
21 The young and the old lie on the ground in the streets; my virgins and my young men have fallen by the sword; thou hast slain them in the day of thine anger; thou hast slaughtered without pity. |
|
22 Ти викли́кував, мов на день свята, жахо́ти мої із довкі́лля, — і врято́ваного не було́, і позоста́льця в день гніву Господнього, — повигублював ворог мій тих, кого ви́плекала та зрости́ла була́. |
22 Thou hast called as to a festival day my adversaries round about me, so that in the day of the LORD'S anger none escaped or survived; those that I have carried on my arms and brought up, my enemies have consumed. |