Вiд МаркаРозділ 14 |
|
1 |
|
2 Вони говорили: „Та не в свято, щоб бува́ колотне́ча в наро́ді не сталась“. |
|
3 |
|
4 А дехто обу́рювались між собою й каза́ли: „На́що таке марнотра́тство на миро? |
|
5 Бо можна було б це миро продати більше, як за три сотні динаріїв, і вбогим роздати“. І нарікали на неї. |
|
6 Ісус же сказав: „Залиші́ть її! Чого при́крість їй робите? Вона добрий учинок зробила Мені. |
|
7 Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, і коли схочете, можете їм робити добро, — Мене ж не постійно ви маєте. |
|
8 Що могла, те зробила вона: заздалегі́дь намасти́ла Моє тіло на по́хорон. |
|
9 Поправді кажу́ вам: де тільки ця Єва́нгелія проповідувана буде в ці́лому світі, — на пам'ятку їй буде сказане й те, що́ зробила вона!“ |
|
10 |
|
11 А вони, як почули, зраділи, і обіцяли йому срібнякі́в за те дати. І він став вишукувати, я́к би слушного ча́су їм видати Його. |
|
12 |
|
13 І посилає Він двох із Своїх учнів, і каже до них: „Підіть до міста, і стріне вас чоловік, що не́стиме в гле́кові воду, — то йдіть за ним. |
|
14 І там, куди він уві́йде, скажіть до госпо́даря дому: „Учитель питає: „Де кімна́та Моя, в якій Я споживу́ зо Своїми у́чнями пасху?“ |
|
15 І він вам покаже велику го́рницю, ви́стелену та готову: там приготуйте для нас“. |
|
16 І учні пішли, і до міста прийшли, і знайшли, як Він їм сказав, — і зачали́ вони пасху готува́ти. |
|
17 А коли настав вечір, Він приходить із Дванадцятьма́. |
|
18 І як сиділи вони при столі й споживали, промовив Ісус: „Поправді кажу вам, що один з-поміж вас, „який споживає зо Мною“, видасть Мене́“. |
|
19 Вони зачали́ сумувати, і один по одно́му питати Його: „Чи не я?“ |
|
20 А Він їм сказав: „Один із Дванадцятьо́х, що в миску мача́є зо Мною. |
|
21 Людський Син справді йде, як про Нього написано; та горе тому́ чоловікові, що видасть він Лю́дського Сина! Було б краще тому чоловікові, коли б він не родився!“ |
|
22 Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і дав їм, і сказав: „Прийміть, споживайте, це — тіло Моє!“ |
|
23 І взяв Він чашу, і, вчинивши подяку, подав їм, — і пили́ з неї всі. |
|
24 І промовив до них: „Це — кров Моя Ново́го Заповіту, що за багатьох проливається. |
|
25 Поправді кажу́ вам, що віднині не пи́тиму Я від плоду виноградного до того дня, як нови́м буду пити його в Царстві Божім!“ |
|
26 |
|
27 Промовляє тоді їм Ісус: „Усі ви споку́ситесь ночі цієї, як написано: „Уражу́ Па́стиря, — і розпоро́шаться вівці!“ |
|
28 По воскресінні ж Своїм Я вас ви́переджу в Галілеї“. |
|
29 І відізвався до Нього Петро: „Хоч спокусяться й усі, — та не я!“ |
|
30 Ісус же йому відказав: „Поправді кажу́ тобі, що сьогодні, цієї ось ночі, перше ніж заспіває півень дві́чі, — відречешся ти три́чі від Мене!“ |
|
31 А він ще сильніш запевняв: „Коли б мені й умерти з Тобою, — я не відречу́ся Тебе!“ Так же само сказали й усі. |
|
32 |
|
33 І, взявши з Собою Петра, і Якова та Івана, Він зачав сумувати й тужи́ти. |
|
34 І сказав Він до них: „Обго́рнена сумом смерте́льним душа Моя! Залиші́ться тут і пильнуйте!“ |
|
35 І Він відійшов трохи далі, припав до землі, та й благав, щоб, як можна, минула Його ця година. |
|
36 І благав Він: „Авва-Отче, — Тобі все можливе: пронеси мимо Мене цю чашу! А проте, — не чого хочу Я, але чого Ти“. |
|
37 І вернувся, і знайшов їх, що спали, та й каже Петрові: „Симоне, спиш ти? Однієї години не зміг попильнува́ти? |
|
38 Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу, — бадьо́рий бо дух, але не́мічне тіло!“ |
|
39 І зно́ву пішов і молився, те саме промовивши слово. |
|
40 А вернувшись, ізнову знайшов їх, що спали, бо зважні́ли їм очі були́. І не знали вони, що́ Йому відказати. |
|
41 І вернувсь Він утретє, та й каже до них: „Ви ще далі спите́ й спочиваєте? Скі́нчено, — надійшла та година: у руки грішникам ось видається Син Лю́дський! |
|
42 Уставайте, ходім, — ось набли́зивсь Мій зрадник“. |
|
43 |
|
44 А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: „Кого я поцілую, то Він, — беріть Його, і обере́жно ведіть“. |
|
45 І, прийшовши, підійшов він негайно та й каже: „Учителю!“ І поцілував Його. |
|
46 Вони ж руки свої накла́ли на Нього, — і схопи́ли Його. |
|
47 А один із тих, що стояли навко́ло, меча ви́хопив та й рубону́в раба́ первосвященика, — і відтяв йому вухо. |
|
48 А Ісус їм промовив у відповідь: „Немов на розбійника вийшли з мечами та ки́ями, щоб узяти Мене. |
|
49 Я щодня був із вами у храмі, навчаючи, — і Мене не взяли́ ви. Але, щоб збулися Писа́ння“. |
|
50 Тоді всі полиши́ли Його й повтікали. |
|
51 Один же юна́к, по наго́му заго́рнений у покрива́ло, ішов услід за Ним. І хапа́ють його. |
|
52 Але він, покрива́ло поки́нувши, утік наги́й. |
|
53 |
|
54 Петро ж зда́лека йшов услід за Ним до сере́дини дво́ру первосвященика; і сидів він із службою, і грівсь при огні. |
|
55 А первосвященики та ввесь синедріо́н шукали посві́дчення на Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть, — і не знахо́дили. |
|
56 Бо багато-хто свідчив фальши́во на Нього, але́ не було́ згідних сві́дчень. |
|
57 Тоді деякі встали, і кривосві́дчили супроти Нього й казали: |
|
58 „Ми чули, як Він говорив: Я зруйную цей храм рукотво́рний, — і за три дні збудую інший, нерукотво́рний“. |
|
59 Але й так не було́ їхнє свідчення згідне. |
|
60 Тоді встав насере́дині первосвященик, та й Ісуса спитав і сказав: „Ти нічо́го не відповідаєш, що свідчать вони проти Тебе?“ |
|
61 Він же мовчав, і нічого не відповідав. Первосвященик ізно́ву спитав Його, до Нього говорячи: „Чи Христос Ти, Син Благослове́нного?“ |
|
62 А Ісус відказав: „Я! І побачите ви Сина Лю́дського, що сидітиме по прави́ці сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“ |
|
63 Роздер тоді первосвященик одежу свою та й сказав: „На що́ нам ще свідки потрібні? |
|
64 Ви чули цю богозневагу. Як вам здається?“ Вони ж усі присудили, що Він умерти повинен. |
|
65 Тоді деякі стали плювати на Нього, і закривати обличчя Йому, і бити Його та казати Йому: „Пророкуй!“ Служба теж Його била по що́ках. |
|
66 |
|
67 і як Петра вона вгледіла, що грівся, подивилась на нього та й каже: „І ти був із Ісусом Назаряни́ном!“ |
|
68 Він же відрікся, говорячи: „Не відаю, і не розумію, що́ кажеш“. І вийшов назо́вні, на переддвір'я. І заспівав тоді півень. |
|
69 Служниця ж, коли його вгледіла, стала знов говорити прия́вним: „Цей із них!“ |
|
70 І він зно́ву відрікся. Незаба́ром же знов говорили прия́вні Петрові: „Поправді, ти з них, — бо ти галіле́янин. Та й мо́ва твоя́ така са́ма“. |
|
71 А він став клясти́сь та божитись: „Не знаю Цього Чоловіка, про Якого говорите ви!“ |
|
72 І заспівав півень хвилі тієї подруге. І згадав Петро слово, що Ісус був промовив йому: „Перше ніж заспіває півень дві́чі, — відречешся ти тричі від Мене“. І кинувся він, та й плакати став. |
Евангелие от МаркаГлава 14 |
|
1 |
|
2 но |
|
3 |
|
4 |
|
5 Ибо |
|
6 |
|
7 |
|
8 |
|
9 |
|
10 |
|
11 Они |
|
12 |
|
13 И |
|
14 |
|
15 |
|
16 И |
|
17 |
|
18 И, |
|
19 Они |
|
20 Он |
|
21 |
|
22 |
|
23 И, |
|
24 И |
|
25 |
|
26 И, |
|
27 |
|
28 |
|
29 |
|
30 И |
|
31 |
|
32 |
|
33 И |
|
34 И |
|
35 И, |
|
36 и |
|
37 |
|
38 |
|
39 И, |
|
40 И, |
|
41 И |
|
42 |
|
43 |
|
44 |
|
45 И, |
|
46 А |
|
47 Один |
|
48 Тогда |
|
49 |
|
50 |
|
51 |
|
52 Но |
|
53 |
|
54 |
|
55 |
|
56 Ибо |
|
57 И |
|
58 |
|
59 Но |
|
60 Тогда |
|
61 Но |
|
62 |
|
63 |
|
64 Вы слышали |
|
65 И |
|
66 |
|
67 и, |
|
68 Но |
|
69 |
|
70 Он |
|
71 Он |
|
72 Тогда |
Вiд МаркаРозділ 14 |
Евангелие от МаркаГлава 14 |
|
1 |
1 |
|
2 Вони говорили: „Та не в свято, щоб бува́ колотне́ча в наро́ді не сталась“. |
2 но |
|
3 |
3 |
|
4 А дехто обу́рювались між собою й каза́ли: „На́що таке марнотра́тство на миро? |
4 |
|
5 Бо можна було б це миро продати більше, як за три сотні динаріїв, і вбогим роздати“. І нарікали на неї. |
5 Ибо |
|
6 Ісус же сказав: „Залиші́ть її! Чого при́крість їй робите? Вона добрий учинок зробила Мені. |
6 |
|
7 Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, і коли схочете, можете їм робити добро, — Мене ж не постійно ви маєте. |
7 |
|
8 Що могла, те зробила вона: заздалегі́дь намасти́ла Моє тіло на по́хорон. |
8 |
|
9 Поправді кажу́ вам: де тільки ця Єва́нгелія проповідувана буде в ці́лому світі, — на пам'ятку їй буде сказане й те, що́ зробила вона!“ |
9 |
|
10 |
10 |
|
11 А вони, як почули, зраділи, і обіцяли йому срібнякі́в за те дати. І він став вишукувати, я́к би слушного ча́су їм видати Його. |
11 Они |
|
12 |
12 |
|
13 І посилає Він двох із Своїх учнів, і каже до них: „Підіть до міста, і стріне вас чоловік, що не́стиме в гле́кові воду, — то йдіть за ним. |
13 И |
|
14 І там, куди він уві́йде, скажіть до госпо́даря дому: „Учитель питає: „Де кімна́та Моя, в якій Я споживу́ зо Своїми у́чнями пасху?“ |
14 |
|
15 І він вам покаже велику го́рницю, ви́стелену та готову: там приготуйте для нас“. |
15 |
|
16 І учні пішли, і до міста прийшли, і знайшли, як Він їм сказав, — і зачали́ вони пасху готува́ти. |
16 И |
|
17 А коли настав вечір, Він приходить із Дванадцятьма́. |
17 |
|
18 І як сиділи вони при столі й споживали, промовив Ісус: „Поправді кажу вам, що один з-поміж вас, „який споживає зо Мною“, видасть Мене́“. |
18 И, |
|
19 Вони зачали́ сумувати, і один по одно́му питати Його: „Чи не я?“ |
19 Они |
|
20 А Він їм сказав: „Один із Дванадцятьо́х, що в миску мача́є зо Мною. |
20 Он |
|
21 Людський Син справді йде, як про Нього написано; та горе тому́ чоловікові, що видасть він Лю́дського Сина! Було б краще тому чоловікові, коли б він не родився!“ |
21 |
|
22 Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і дав їм, і сказав: „Прийміть, споживайте, це — тіло Моє!“ |
22 |
|
23 І взяв Він чашу, і, вчинивши подяку, подав їм, — і пили́ з неї всі. |
23 И, |
|
24 І промовив до них: „Це — кров Моя Ново́го Заповіту, що за багатьох проливається. |
24 И |
|
25 Поправді кажу́ вам, що віднині не пи́тиму Я від плоду виноградного до того дня, як нови́м буду пити його в Царстві Божім!“ |
25 |
|
26 |
26 И, |
|
27 Промовляє тоді їм Ісус: „Усі ви споку́ситесь ночі цієї, як написано: „Уражу́ Па́стиря, — і розпоро́шаться вівці!“ |
27 |
|
28 По воскресінні ж Своїм Я вас ви́переджу в Галілеї“. |
28 |
|
29 І відізвався до Нього Петро: „Хоч спокусяться й усі, — та не я!“ |
29 |
|
30 Ісус же йому відказав: „Поправді кажу́ тобі, що сьогодні, цієї ось ночі, перше ніж заспіває півень дві́чі, — відречешся ти три́чі від Мене!“ |
30 И |
|
31 А він ще сильніш запевняв: „Коли б мені й умерти з Тобою, — я не відречу́ся Тебе!“ Так же само сказали й усі. |
31 |
|
32 |
32 |
|
33 І, взявши з Собою Петра, і Якова та Івана, Він зачав сумувати й тужи́ти. |
33 И |
|
34 І сказав Він до них: „Обго́рнена сумом смерте́льним душа Моя! Залиші́ться тут і пильнуйте!“ |
34 И |
|
35 І Він відійшов трохи далі, припав до землі, та й благав, щоб, як можна, минула Його ця година. |
35 И, |
|
36 І благав Він: „Авва-Отче, — Тобі все можливе: пронеси мимо Мене цю чашу! А проте, — не чого хочу Я, але чого Ти“. |
36 и |
|
37 І вернувся, і знайшов їх, що спали, та й каже Петрові: „Симоне, спиш ти? Однієї години не зміг попильнува́ти? |
37 |
|
38 Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу, — бадьо́рий бо дух, але не́мічне тіло!“ |
38 |
|
39 І зно́ву пішов і молився, те саме промовивши слово. |
39 И, |
|
40 А вернувшись, ізнову знайшов їх, що спали, бо зважні́ли їм очі були́. І не знали вони, що́ Йому відказати. |
40 И, |
|
41 І вернувсь Він утретє, та й каже до них: „Ви ще далі спите́ й спочиваєте? Скі́нчено, — надійшла та година: у руки грішникам ось видається Син Лю́дський! |
41 И |
|
42 Уставайте, ходім, — ось набли́зивсь Мій зрадник“. |
42 |
|
43 |
43 |
|
44 А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: „Кого я поцілую, то Він, — беріть Його, і обере́жно ведіть“. |
44 |
|
45 І, прийшовши, підійшов він негайно та й каже: „Учителю!“ І поцілував Його. |
45 И, |
|
46 Вони ж руки свої накла́ли на Нього, — і схопи́ли Його. |
46 А |
|
47 А один із тих, що стояли навко́ло, меча ви́хопив та й рубону́в раба́ первосвященика, — і відтяв йому вухо. |
47 Один |
|
48 А Ісус їм промовив у відповідь: „Немов на розбійника вийшли з мечами та ки́ями, щоб узяти Мене. |
48 Тогда |
|
49 Я щодня був із вами у храмі, навчаючи, — і Мене не взяли́ ви. Але, щоб збулися Писа́ння“. |
49 |
|
50 Тоді всі полиши́ли Його й повтікали. |
50 |
|
51 Один же юна́к, по наго́му заго́рнений у покрива́ло, ішов услід за Ним. І хапа́ють його. |
51 |
|
52 Але він, покрива́ло поки́нувши, утік наги́й. |
52 Но |
|
53 |
53 |
|
54 Петро ж зда́лека йшов услід за Ним до сере́дини дво́ру первосвященика; і сидів він із службою, і грівсь при огні. |
54 |
|
55 А первосвященики та ввесь синедріо́н шукали посві́дчення на Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть, — і не знахо́дили. |
55 |
|
56 Бо багато-хто свідчив фальши́во на Нього, але́ не було́ згідних сві́дчень. |
56 Ибо |
|
57 Тоді деякі встали, і кривосві́дчили супроти Нього й казали: |
57 И |
|
58 „Ми чули, як Він говорив: Я зруйную цей храм рукотво́рний, — і за три дні збудую інший, нерукотво́рний“. |
58 |
|
59 Але й так не було́ їхнє свідчення згідне. |
59 Но |
|
60 Тоді встав насере́дині первосвященик, та й Ісуса спитав і сказав: „Ти нічо́го не відповідаєш, що свідчать вони проти Тебе?“ |
60 Тогда |
|
61 Він же мовчав, і нічого не відповідав. Первосвященик ізно́ву спитав Його, до Нього говорячи: „Чи Христос Ти, Син Благослове́нного?“ |
61 Но |
|
62 А Ісус відказав: „Я! І побачите ви Сина Лю́дського, що сидітиме по прави́ці сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“ |
62 |
|
63 Роздер тоді первосвященик одежу свою та й сказав: „На що́ нам ще свідки потрібні? |
63 |
|
64 Ви чули цю богозневагу. Як вам здається?“ Вони ж усі присудили, що Він умерти повинен. |
64 Вы слышали |
|
65 Тоді деякі стали плювати на Нього, і закривати обличчя Йому, і бити Його та казати Йому: „Пророкуй!“ Служба теж Його била по що́ках. |
65 И |
|
66 |
66 |
|
67 і як Петра вона вгледіла, що грівся, подивилась на нього та й каже: „І ти був із Ісусом Назаряни́ном!“ |
67 и, |
|
68 Він же відрікся, говорячи: „Не відаю, і не розумію, що́ кажеш“. І вийшов назо́вні, на переддвір'я. І заспівав тоді півень. |
68 Но |
|
69 Служниця ж, коли його вгледіла, стала знов говорити прия́вним: „Цей із них!“ |
69 |
|
70 І він зно́ву відрікся. Незаба́ром же знов говорили прия́вні Петрові: „Поправді, ти з них, — бо ти галіле́янин. Та й мо́ва твоя́ така са́ма“. |
70 Он |
|
71 А він став клясти́сь та божитись: „Не знаю Цього Чоловіка, про Якого говорите ви!“ |
71 Он |
|
72 І заспівав півень хвилі тієї подруге. І згадав Петро слово, що Ісус був промовив йому: „Перше ніж заспіває півень дві́чі, — відречешся ти тричі від Мене“. І кинувся він, та й плакати став. |
72 Тогда |