ЙовРозділ 19 |
1 |
2 „Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене? |
3 Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь! |
4 Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не. |
5 Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене? |
6 Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною! |
7 Ось „ґвалт!“ я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду! |
8 Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву! |
9 Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови! |
10 Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він. |
11 І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів: |
12 полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого. |
13 Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене, |
14 мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої. |
15 Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х. |
16 Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́. |
17 Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би. |
18 Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене. |
19 Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене. |
20 До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя. |
21 Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене! |
22 Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом? |
23 О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані, |
24 коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані! |
25 Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху |
26 цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу, |
27 сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі! |
28 Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“ |
29 то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“ |
Das Buch Hiob (Ijob)Kapitel 19 |
1 Hiob |
2 Was plaget ihr doch meine See LE |
3 Ihr habt mich nun zehnmal |
4 Irre |
5 Aber ihr erhebet euch wahrlich |
6 Merket doch einst, daß mir GOtt |
7 Siehe, ob ich schon schreie |
8 Er hat |
9 Er |
10 Er hat mich zerbrochen |
11 Sein Zorn |
12 Seine Kriegsleute |
13 Er hat |
14 Meine Nächsten |
15 Meine Hausgenossen und |
16 Ich rief |
17 Mein Weib |
18 Auch die jungen Kinder |
19 Alle meine Getreuen |
20 Mein Gebein |
21 Erbarmet euch |
22 Warum verfolget ihr |
23 Ach, daß meine Reden |
24 mit einem eisernen |
25 Aber ich weiß |
26 und |
27 Denselben werde |
28 Denn ihr sprechet: Wie wollen wir ihn verfolgen |
29 Fürchtet euch vor dem Schwert |
ЙовРозділ 19 |
Das Buch Hiob (Ijob)Kapitel 19 |
1 |
1 Hiob |
2 „Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене? |
2 Was plaget ihr doch meine See LE |
3 Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь! |
3 Ihr habt mich nun zehnmal |
4 Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не. |
4 Irre |
5 Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене? |
5 Aber ihr erhebet euch wahrlich |
6 Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною! |
6 Merket doch einst, daß mir GOtt |
7 Ось „ґвалт!“ я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду! |
7 Siehe, ob ich schon schreie |
8 Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву! |
8 Er hat |
9 Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови! |
9 Er |
10 Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він. |
10 Er hat mich zerbrochen |
11 І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів: |
11 Sein Zorn |
12 полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого. |
12 Seine Kriegsleute |
13 Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене, |
13 Er hat |
14 мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої. |
14 Meine Nächsten |
15 Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х. |
15 Meine Hausgenossen und |
16 Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́. |
16 Ich rief |
17 Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би. |
17 Mein Weib |
18 Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене. |
18 Auch die jungen Kinder |
19 Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене. |
19 Alle meine Getreuen |
20 До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя. |
20 Mein Gebein |
21 Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене! |
21 Erbarmet euch |
22 Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом? |
22 Warum verfolget ihr |
23 О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані, |
23 Ach, daß meine Reden |
24 коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані! |
24 mit einem eisernen |
25 Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху |
25 Aber ich weiß |
26 цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу, |
26 und |
27 сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі! |
27 Denselben werde |
28 Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“ |
28 Denn ihr sprechet: Wie wollen wir ihn verfolgen |
29 то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“ |
29 Fürchtet euch vor dem Schwert |