JobChapter 6 |
|
1 THEN Job answered and said, |
|
2 Oh that my grief were weighed, and my calamity laid in the balances against it! |
|
3 For then it would be heavier than the sand of the seas; therefore my words are restrained. |
|
4 For the arrows of the Almighty are in my flesh, and their poison drinks up my spirit; the terrors of God have frightened me. |
|
5 Does the wild ass bray over grass? Or does the ox low over the fodder? |
|
6 Or can that which is unsavory be eaten without salt? Or is there any taste in the white of an egg? |
|
7 My soul is weary of its troubles, I lament like a drunken man in my affliction. |
|
8 Oh that I might have my request; and that God would grant me the thing that I long for! |
|
9 So that God would hearken to cleanse me, and to spread out his hand and make me whole; |
|
10 And to be again my comfort, so that I may be restored to my strength without measure; for I have not lied against the words of the Holy One. |
|
11 What is my strength, that I should endure? And what is my end, that I should be patient? |
|
12 Is my strength the strength of stones? Or is my flesh of brass? |
|
13 Behold, his help is not in me, and his salvation is far off from me. |
|
14 He who withholds peace from his friend, forsakes the worship of the Almighty. |
|
15 My brethren have dealt deceitfully like dry brooks, like torrents which pass away. |
|
16 Those who were afraid of ice, much snow has fallen upon them. |
|
17 When the sun shines over them, they melt; when it is hot, they melt and disappear from their place. |
|
18 The paths of their ways are winding; they go astray from their course and perish. |
|
19 For they have looked toward the roads of the south, and have waited for the paths of Sheba. |
|
20 They are ashamed in what they had hoped; they came there, and were confounded. |
|
21 You also have become such to me; because before you saw terror, you were afraid. |
|
22 Did I say, Bring me a present? Or from your wealth offer a bribe for my sake? |
|
23 Or rescue me from my oppressor's hands; or deliver me from the hand of the mighty? |
|
24 Teach me, and I will be silent; and cause me to understand wherein I have erred. |
|
25 Why do you reject the words of truth? Who of you are able to rebuke and chastise? |
|
26 Behold you are seeking to find words with which to reprove, and against my soul you are conjuring up words. |
|
27 Behold, you overwhelm the fatherless, and you grieve your friend. |
|
28 Now therefore listen and take heed, and I will speak in your presence, and will not lie. |
|
29 Repent, I pray you, and do not become like ungodly men; repent therefore and be justified. |
|
30 Is there iniquity in my tongue? Or does not my mouth speak truth? |
ЙовРозділ 6 |
|
1 |
|
2 „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі, |
|
3 то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть! |
|
4 Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не... |
|
5 Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні? |
|
6 Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́? |
|
7 Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі. |
|
8 О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог! |
|
9 О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, — |
|
10 то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого! |
|
11 Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це? |
|
12 Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́? |
|
13 Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене? |
|
14 Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього. |
|
15 Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони, |
|
16 темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг. |
|
17 Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́. |
|
18 Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають. |
|
19 Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них. |
|
20 І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились. |
|
21 Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались! |
|
22 Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене, |
|
23 і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“ |
|
24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені. |
|
25 Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас? |
|
26 Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного, |
|
27 і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого! |
|
28 Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди. |
|
29 Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда! |
|
30 Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя? |
JobChapter 6 |
ЙовРозділ 6 |
|
1 THEN Job answered and said, |
1 |
|
2 Oh that my grief were weighed, and my calamity laid in the balances against it! |
2 „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі, |
|
3 For then it would be heavier than the sand of the seas; therefore my words are restrained. |
3 то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть! |
|
4 For the arrows of the Almighty are in my flesh, and their poison drinks up my spirit; the terrors of God have frightened me. |
4 Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не... |
|
5 Does the wild ass bray over grass? Or does the ox low over the fodder? |
5 Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні? |
|
6 Or can that which is unsavory be eaten without salt? Or is there any taste in the white of an egg? |
6 Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́? |
|
7 My soul is weary of its troubles, I lament like a drunken man in my affliction. |
7 Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі. |
|
8 Oh that I might have my request; and that God would grant me the thing that I long for! |
8 О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог! |
|
9 So that God would hearken to cleanse me, and to spread out his hand and make me whole; |
9 О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, — |
|
10 And to be again my comfort, so that I may be restored to my strength without measure; for I have not lied against the words of the Holy One. |
10 то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого! |
|
11 What is my strength, that I should endure? And what is my end, that I should be patient? |
11 Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це? |
|
12 Is my strength the strength of stones? Or is my flesh of brass? |
12 Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́? |
|
13 Behold, his help is not in me, and his salvation is far off from me. |
13 Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене? |
|
14 He who withholds peace from his friend, forsakes the worship of the Almighty. |
14 Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього. |
|
15 My brethren have dealt deceitfully like dry brooks, like torrents which pass away. |
15 Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони, |
|
16 Those who were afraid of ice, much snow has fallen upon them. |
16 темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг. |
|
17 When the sun shines over them, they melt; when it is hot, they melt and disappear from their place. |
17 Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́. |
|
18 The paths of their ways are winding; they go astray from their course and perish. |
18 Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають. |
|
19 For they have looked toward the roads of the south, and have waited for the paths of Sheba. |
19 Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них. |
|
20 They are ashamed in what they had hoped; they came there, and were confounded. |
20 І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились. |
|
21 You also have become such to me; because before you saw terror, you were afraid. |
21 Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались! |
|
22 Did I say, Bring me a present? Or from your wealth offer a bribe for my sake? |
22 Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене, |
|
23 Or rescue me from my oppressor's hands; or deliver me from the hand of the mighty? |
23 і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“ |
|
24 Teach me, and I will be silent; and cause me to understand wherein I have erred. |
24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені. |
|
25 Why do you reject the words of truth? Who of you are able to rebuke and chastise? |
25 Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас? |
|
26 Behold you are seeking to find words with which to reprove, and against my soul you are conjuring up words. |
26 Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного, |
|
27 Behold, you overwhelm the fatherless, and you grieve your friend. |
27 і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого! |
|
28 Now therefore listen and take heed, and I will speak in your presence, and will not lie. |
28 Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди. |
|
29 Repent, I pray you, and do not become like ungodly men; repent therefore and be justified. |
29 Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда! |
|
30 Is there iniquity in my tongue? Or does not my mouth speak truth? |
30 Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя? |