| ЙовРозділ 32 | 
| 1  | 
| 2 І запалився гнів Елігу, сина Барах'їлового, бузянина, з роду Рамового, — на Йова запали́вся гнів його за те, що той уважав душу свою справедливішою за Бога. | 
| 3 Також на трьох при́ятелів його запалився його гнів за те, що не знайшли вони відповіді, а зробили тільки Йова винним. | 
| 4 А Елігу вичікував Йова та їх із словами, бо вони були ста́рші віком за нього. | 
| 5 І побачив Елігу, що нема належної відповіді в устах тих трьох людей, — і запалився його гнів! | 
| 6 І відповів бузянин Елі́гу, син Барах'їлів, та й сказав: „Молодий я літа́ми, ви ж ста́рші, тому́ то я стри́мувався та боявся знання́ своє ви́словити вам | 
| 7 Я поду́мав: Хай вік промовля́є, і хай розуму вчить многолі́ття! | 
| 8 Справді, дух — він у люди́ні, та Всемогутнього по́дих їх мудрими чинить. | 
| 9 Многолі́тні не за́вжди розумні, і не все розуміються в праві старі́. | 
| 10 Тому́ я кажу: Послухай мене, — хай знання́ своє ви́словлю й я! | 
| 11 Тож слів ваших вичі́кував я, наставляв свої уші до вашої мудрости, поки справу ви дослідите́. | 
| 12 І я приглядався до вас, й ось немає між вами, хто б Йо́ву довів, хто б відповідь дав на слова́ його! | 
| 13 Щоб ви не сказали: „Ми мудрість знайшли: не люди́на, а Бог перемо́же його́!“ | 
| 14 Не на мене слова́ він скеро́вував, і я не відповім йому мовою вашою. | 
| 15 Полякались вони, вже не відповіда́ють, не мають вже слів, | 
| 16 Я чекав, що не бу́дуть вони говорити, що спини́лись, не відповідають уже. | 
| 17 Відповім також я свою ча́стку, і ви́словлю й я свою ду́мку. | 
| 18 Бо я повний слова́ми, — дух мойо́го нутра́ докуча́є мені. | 
| 19 Ось утро́ба моя, мов вино невідкри́те, — вона трі́скається, як нові бурдюки́! | 
| 20 Нехай я скажу́ — й буде легше мені, нехай у́ста відкрию свої — й відповім! | 
| 21 На осо́бу не бу́ду уваги звертати, не буду підле́щуватись до люди́ни, | 
| 22 бо не вмію підле́щуватись! Коли ж ні, — нехай зараз ві́зьме мене мій Творе́ць! | 
| Книга ИоваГлава 32 | 
| 1  | 
| 2 Но юноша Елиуй, сын Варакеля, потомка по имени Вуз из семьи Арама, рассердился на Иова за то, что тот считал себя справедливей Бога. | 
| 3 Елиуй рассердился и на троих друзей Иова за то, что никто из них не смог ответить на вопросы Иова и что они не смогли доказать неправоту Йова. | 
| 4 Елиуй был моложе всех и поэтому ждал, когда выскажутся все старшие и когда он сможет говорить. | 
| 5 И когда он увидел, что три друга Иова ничего не могут добавить, он снова рассердился. | 
| 6 Так что в спор вступил Елиуй, сын Варакеля вузитского, произнеся такие слова:  | 
| 7  | 
| 8  | 
| 9  | 
| 10  | 
| 11  | 
| 12  | 
| 13  | 
| 14  | 
| 15  | 
| 16  | 
| 17  | 
| 18  | 
| 19  | 
| 20  | 
| 21  | 
| 22  | 
| ЙовРозділ 32 | Книга ИоваГлава 32 | 
| 1  | 1  | 
| 2 І запалився гнів Елігу, сина Барах'їлового, бузянина, з роду Рамового, — на Йова запали́вся гнів його за те, що той уважав душу свою справедливішою за Бога. | 2 Но юноша Елиуй, сын Варакеля, потомка по имени Вуз из семьи Арама, рассердился на Иова за то, что тот считал себя справедливей Бога. | 
| 3 Також на трьох при́ятелів його запалився його гнів за те, що не знайшли вони відповіді, а зробили тільки Йова винним. | 3 Елиуй рассердился и на троих друзей Иова за то, что никто из них не смог ответить на вопросы Иова и что они не смогли доказать неправоту Йова. | 
| 4 А Елігу вичікував Йова та їх із словами, бо вони були ста́рші віком за нього. | 4 Елиуй был моложе всех и поэтому ждал, когда выскажутся все старшие и когда он сможет говорить. | 
| 5 І побачив Елігу, що нема належної відповіді в устах тих трьох людей, — і запалився його гнів! | 5 И когда он увидел, что три друга Иова ничего не могут добавить, он снова рассердился. | 
| 6 І відповів бузянин Елі́гу, син Барах'їлів, та й сказав: „Молодий я літа́ми, ви ж ста́рші, тому́ то я стри́мувався та боявся знання́ своє ви́словити вам | 6 Так что в спор вступил Елиуй, сын Варакеля вузитского, произнеся такие слова:  | 
| 7 Я поду́мав: Хай вік промовля́є, і хай розуму вчить многолі́ття! | 7  | 
| 8 Справді, дух — він у люди́ні, та Всемогутнього по́дих їх мудрими чинить. | 8  | 
| 9 Многолі́тні не за́вжди розумні, і не все розуміються в праві старі́. | 9  | 
| 10 Тому́ я кажу: Послухай мене, — хай знання́ своє ви́словлю й я! | 10  | 
| 11 Тож слів ваших вичі́кував я, наставляв свої уші до вашої мудрости, поки справу ви дослідите́. | 11  | 
| 12 І я приглядався до вас, й ось немає між вами, хто б Йо́ву довів, хто б відповідь дав на слова́ його! | 12  | 
| 13 Щоб ви не сказали: „Ми мудрість знайшли: не люди́на, а Бог перемо́же його́!“ | 13  | 
| 14 Не на мене слова́ він скеро́вував, і я не відповім йому мовою вашою. | 14  | 
| 15 Полякались вони, вже не відповіда́ють, не мають вже слів, | 15  | 
| 16 Я чекав, що не бу́дуть вони говорити, що спини́лись, не відповідають уже. | 16  | 
| 17 Відповім також я свою ча́стку, і ви́словлю й я свою ду́мку. | 17  | 
| 18 Бо я повний слова́ми, — дух мойо́го нутра́ докуча́є мені. | 18  | 
| 19 Ось утро́ба моя, мов вино невідкри́те, — вона трі́скається, як нові бурдюки́! | 19  | 
| 20 Нехай я скажу́ — й буде легше мені, нехай у́ста відкрию свої — й відповім! | 20  | 
| 21 На осо́бу не бу́ду уваги звертати, не буду підле́щуватись до люди́ни, | 21  | 
| 22 бо не вмію підле́щуватись! Коли ж ні, — нехай зараз ві́зьме мене мій Творе́ць! | 22  |