Das Buch Hiob (Ijob)Kapitel 14 |
1 Der Mensch |
2 gehet auf |
3 Und |
4 Wer will einen |
5 Er hat seine bestimmte |
6 Tue dich |
7 Ein Baum |
8 Ob seine Wurzel |
9 grünet er doch wieder vom Geruch |
10 Wo ist aber ein Mensch |
11 Wie ein Wasser |
12 so ist ein |
13 Ach, daß du |
14 Meinest du, ein toter |
15 daß du wollest mir rufen, und ich |
16 Denn du |
17 Du hast meine Übertretung in einem Bündlein |
18 Zerfällt |
19 Wasser |
20 Denn du |
21 Sind |
22 Weil er das Fleisch |
ЙовРозділ 14 |
1 |
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається. |
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́! |
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один! |
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, — |
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит. |
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине; |
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень, |
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць! |
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є? |
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне, |
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого. |
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! |
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене! |
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би, |
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, — |
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня. |
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́, |
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш. |
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́. |
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає. |
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“. |
Das Buch Hiob (Ijob)Kapitel 14 |
ЙовРозділ 14 |
1 Der Mensch |
1 |
2 gehet auf |
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається. |
3 Und |
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́! |
4 Wer will einen |
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один! |
5 Er hat seine bestimmte |
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, — |
6 Tue dich |
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит. |
7 Ein Baum |
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине; |
8 Ob seine Wurzel |
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень, |
9 grünet er doch wieder vom Geruch |
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць! |
10 Wo ist aber ein Mensch |
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є? |
11 Wie ein Wasser |
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне, |
12 so ist ein |
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого. |
13 Ach, daß du |
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! |
14 Meinest du, ein toter |
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене! |
15 daß du wollest mir rufen, und ich |
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би, |
16 Denn du |
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, — |
17 Du hast meine Übertretung in einem Bündlein |
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня. |
18 Zerfällt |
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́, |
19 Wasser |
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш. |
20 Denn du |
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́. |
21 Sind |
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає. |
22 Weil er das Fleisch |
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“. |