Acts

Chapter 27

1 THEN Festus commanded him to be sent to Cµsar in Italy, and he delivered Paul together with other prisoners to a centurion of the company of Se-bas'ti-an named Julius.

2 When we were ready to sail, we embarked in a ship of the city of Ad-ra-myt'ti-um, bound for Asia Minor, and there boarded the ship with us, Ar-is-tar'chus a Mac-e-do'nian of the city of Thes-sa-lo-ni'ca.

3 And the next day, we arrived at Sidon. And the centurion treated Paul with kindness, permitting him to visit his friends and to rest.

4 Then we sailed from thence, and because the winds were contrary, we had to sail towards Cyprus.

5 And when we had sailed over the sea of Ci-li'cia and Pam-phyl'i-a, we arrived at Myra, a city of Lycia.

6 And there the centurion found a ship from Al-ex-an'dri-a bound for Italy; and he put us on board of it.

7 And because for a number of days she sailed slowly, we arrived with difficulty towards the Island of Cni'dus; and because the wind would not allow us to sail in a straight course, we had to sail around Crete towards the city of Sal-mo'ne;

8 And as we hardly passed around it, we arrived at a place which is called The Fair Havens; and nearby was the city of La-se'a.

9 There we remained for a long time, till also the day of the Jewish fast was over and, since it had now become dangerous for any one to sail, Paul gave them advice,

10 Saying, Men, I see that this voyage will be beset with hardship and with great loss, not only to the cargo of our ship but also of our lives.

11 Nevertheless, the centurion listened to the master and owner of the ship more than to the words of Paul.

12 And as the harbor was not commodious for wintering in, many of us were desirous to sail from thence, and if possible to reach and winter in a harbor at Crete, which is called Phe-ni'ce, which lies towards the south.

13 And when the south wind blew softly, they thought they could reach their destination as they had desired, and we sailed around Crete.

14 A short while after, there arose against us a hurricane called Ty-phon'ic Eu-roc'lydon.

15 And when the ship was caught, and could not bear against the wind, we let her drive.

16 And as we passed under the lee of an island which is called Clau'da, we could hardly man the ship's boat.

17 And when we had launched it, we began undergirding and repairing the ship; and because we were afraid of grounding, we lowered the sail, and so we drifted.

18 And as the violent storm raged against us, the next day we threw our belongings into the sea.

19 And on the third day we threw overboard with our own hands the tackling of the ship.

20 And as the winter was so severe that for many days, neither sun nor stars could be seen, all hope of surviving was given up.

21 And as no man among them had eaten anything, Paul stood up in the midst of them, and said, Men, if you had listened to me, we would not have sailed from Crete, and we would have been spared this loss and suffering.

22 Now let me counsel you not to be depressed: for not a single life among you will be lost, but only the ship.

23 For there has appeared to me this night the angel of God to whom I belong and whom I serve,

24 And he said to me, Fear not, Paul; you must stand before Cµsar: and behold, God has given to you all of them who sail with you.

25 Therefore, men, be of good cheer: for I have confidence in God, that it shall be just as it was told me.

26 However, we will be cast upon an island.

27 And after fourteen days of being lost and weary in the sea of A'dri-a, about midnight the sailors thought they were drawing near to land.

28 So they cast the sounding lead, and found twenty fathoms; and again, they sailed a little farther, and took soundings and found fifteen fathoms.

29 Then, fearing lest we find ourselves caught between the rocks, they cast four anchors from the stern of the ship, and prayed for the dawning of day.

30 The sailors sought to desert the ship; so they lowered the ship's boat into the sea, under pretense that they were going in it to make fast the ship to the land.

31 And when Paul found it out, he said to the centurion and to the soldiers, Unless these men remain on board the ship, you cannot be saved.

32 Then the soldiers cut off the ropes of the ship's boat from the ship and let her drift.

33 But Paul till the early morning kept begging them all to eat, saying to them, Today is the fourteenth day since you have tasted anything because of fear.

34 Wherefore, I pray you to take some food for the sustenance of your life; for not a hair shall be lost from the head of any of you.

35 And when he had thus spoken, he took bread, and gave thanks to God in the presence of them all; and when he had broken it, they began to eat.

36 Then they were all cheerful, and received nourishment.

37 We were in all, on board, two hundred and seventy-six persons.

38 And when they had eaten enough, they lightened the ship by taking the wheat and throwing it into the sea.

39 When it was day, the sailors did not know what land it was; but they saw an inlet close to the shore, and thought if it were possible they would thrust the ship there.

40 So they cut off the anchors from the ship, and threw them into the sea, and loosed the rudder ropes, then they hoisted the topsail to the wind, and sailed toward shore.

41 But the ship struck on a shoal between two deep places in the sea, and went aground; and the forward part rested upon the bottom and could not be moved, but the stern broke by the violence of the waves.

42 And the soldiers sought to kill the prisoners, lest some of them should swim away and so escape.

43 But the centurion stopped them from doing this, because he was willing to save Paul; so he commanded those who could swim to cast themselves first into the sea and get to land.

44 The others he made cross over on boards and on broken pieces of the ship. In this manner, all of them escaped and reached shore safely.

Дiї

Розділ 27

1 А коли постановлено, щоб відпли́нули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув'я́знених сотникові, Юлієві на ім'я́, з полку Августа.

2 І посідали ми на корабля адрамі́тського, що пливти́ мав біля місць азійських, та й відча́лили. Із нами був Аріста́рх македо́нець із Солу́ня.

3 А другого дня ми пристали в Сидо́ні. До Павла ж Юлій ставивсь по-лю́дському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати.

4 А ви́рушивши звідти, припливли́ ми до Кіпру, бо вітри́ супроти́вні були́.

5 Коли ж перепли́нули море, що біля Кілікі́ї й Памфі́лії, то ми прибули́ до Лікі́йської Міри.

6 І там сотник знайшов корабля олександрійського, що пли́в в Італію, і всадив нас на нього.

7 І днів багато помалу пливли́ ми, і насилу насупроти Кніду припли́нули, а що вітер нас не допускав, попливли́ ми додолу на Кріт при Салмо́ні.

8 І коли ми насилу минули його, то припливли́ до одно́го місця, що зветься Доброю При́станню, недалеко якого знахо́диться місто Ласе́я.

9 А як ча́су минуло багато, і була вже плавба́ небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити,

10 говорячи їм: „О мужі! Я бачу, що буде плавба́ з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу́ й корабля, але й для наших душ“.

11 Та сотник довіря́в більше стерни́чому та власнико́ві корабля, ніж тому, що Павло говорив.

12 А що при́стань була на зимівлю неви́гідна, то більшість давала пораду відпли́нути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітра́м із пі́вдня та з пі́вночі.

13 А як вітер півде́нний повіяв, то поду́мали, що бажа́ння вони досягли́, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту.

14 Але незаба́ром ударив на них рвучкий вітер, що зветься евроклі́дон.

15 А коли корабель був підхо́плений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й поне́слися.

16 І наїхали ми на один остріве́ць, що Кла́вдою зветься, і чо́вна насилу затримати змогли.

17 Коли ж його витягли, то за́собів допомічни́х добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітри́ла, і носилися так.

18 А коли зачала́ буря мі́цно нас ки́дати, то другого дня стали ми розванта́жуватись,

19 а третього дня корабельне знаря́ддя ми повикидали власно́руч.

20 А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зо́рі, і буря чимала на нас напирала, то останню наді́ю ми втратили, щоб нам урятуватись.

21 А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: „О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, — і обминули б були ці терпіння та шкоди.

22 А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні о́дна душа з вас не згине, окрім корабля.

23 Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу́,

24 та і прорік: „Не бійся, Па́вле, бо треба тобі перед ке́сарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе“.

25 Тому́ то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.

26 І ми мусимо наткнутись на о́стрів якійсь“.

27 А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріяти́цькому морю, то десь коло пі́вночі стали доми́слюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.

28 І, запустивши оли́вницю, двадцять сяжнів знайшли. А від 'їхавши трохи, запустити оли́вницю знову, — і знайшли сяжнів п'ятнадцять.

29 І боявшись, щоб не натрапити нам на скеля́сті місця́, ми закинули чотири кі́тві з корми́, і благали, щоб настав день.

30 А коли моряки намага́лись утекти́ з корабля́, і чо́вна спускали до моря, вдаючи́, ніби кі́тви закинути з носа хо́чуть,

31 то сказав Павло сотникові й воякам: „Як вони в кораблі не зоста́нуться, то спасти́сь ви не зможете!“

32 Тоді вояки́ перерізали мо́тузи в чо́вна, і дали́ йому впасти.

33 А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: „Чотирна́дцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.

34 Тому́ то благаю вас ї́жу прийняти, бо це на рятунок вам буде, — бо жодному з вас не спаде з голови й волоси́на!“

35 А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма́, і, поламавши, став їсти.

36 Тоді всі підне́слись на дусі, і, стали поживу приймати.

37 А всіх душ нас було в кораблі — двісті сімдесят шість.

38 І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.

39 А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе зато́ку якусь там угледіли, що берега пла́ского мала, до якого й ви́рішили, як можна, приплисти́ з кораблем.

40 Підняли тоді кі́тви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворо́зки в стерна́, і вітри́ло мале за вітром поставили, — та й покерува́ли до берега.

41 Та ось ми натра́пили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілко́му: ніс загруз й позоставсь нерухо́мий, а корма́ розбивалася силою хвиль.

42 Вояки́ ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котри́йсь не поплив і не втік.

43 Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній на́мір, і звелів усім тим, хто пли́вати вміє, щоб скакали та перші на берег вихо́дили,

44 а інші — хто на до́шках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю!

Acts

Chapter 27

Дiї

Розділ 27

1 THEN Festus commanded him to be sent to Cµsar in Italy, and he delivered Paul together with other prisoners to a centurion of the company of Se-bas'ti-an named Julius.

1 А коли постановлено, щоб відпли́нули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув'я́знених сотникові, Юлієві на ім'я́, з полку Августа.

2 When we were ready to sail, we embarked in a ship of the city of Ad-ra-myt'ti-um, bound for Asia Minor, and there boarded the ship with us, Ar-is-tar'chus a Mac-e-do'nian of the city of Thes-sa-lo-ni'ca.

2 І посідали ми на корабля адрамі́тського, що пливти́ мав біля місць азійських, та й відча́лили. Із нами був Аріста́рх македо́нець із Солу́ня.

3 And the next day, we arrived at Sidon. And the centurion treated Paul with kindness, permitting him to visit his friends and to rest.

3 А другого дня ми пристали в Сидо́ні. До Павла ж Юлій ставивсь по-лю́дському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати.

4 Then we sailed from thence, and because the winds were contrary, we had to sail towards Cyprus.

4 А ви́рушивши звідти, припливли́ ми до Кіпру, бо вітри́ супроти́вні були́.

5 And when we had sailed over the sea of Ci-li'cia and Pam-phyl'i-a, we arrived at Myra, a city of Lycia.

5 Коли ж перепли́нули море, що біля Кілікі́ї й Памфі́лії, то ми прибули́ до Лікі́йської Міри.

6 And there the centurion found a ship from Al-ex-an'dri-a bound for Italy; and he put us on board of it.

6 І там сотник знайшов корабля олександрійського, що пли́в в Італію, і всадив нас на нього.

7 And because for a number of days she sailed slowly, we arrived with difficulty towards the Island of Cni'dus; and because the wind would not allow us to sail in a straight course, we had to sail around Crete towards the city of Sal-mo'ne;

7 І днів багато помалу пливли́ ми, і насилу насупроти Кніду припли́нули, а що вітер нас не допускав, попливли́ ми додолу на Кріт при Салмо́ні.

8 And as we hardly passed around it, we arrived at a place which is called The Fair Havens; and nearby was the city of La-se'a.

8 І коли ми насилу минули його, то припливли́ до одно́го місця, що зветься Доброю При́станню, недалеко якого знахо́диться місто Ласе́я.

9 There we remained for a long time, till also the day of the Jewish fast was over and, since it had now become dangerous for any one to sail, Paul gave them advice,

9 А як ча́су минуло багато, і була вже плавба́ небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити,

10 Saying, Men, I see that this voyage will be beset with hardship and with great loss, not only to the cargo of our ship but also of our lives.

10 говорячи їм: „О мужі! Я бачу, що буде плавба́ з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу́ й корабля, але й для наших душ“.

11 Nevertheless, the centurion listened to the master and owner of the ship more than to the words of Paul.

11 Та сотник довіря́в більше стерни́чому та власнико́ві корабля, ніж тому, що Павло говорив.

12 And as the harbor was not commodious for wintering in, many of us were desirous to sail from thence, and if possible to reach and winter in a harbor at Crete, which is called Phe-ni'ce, which lies towards the south.

12 А що при́стань була на зимівлю неви́гідна, то більшість давала пораду відпли́нути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітра́м із пі́вдня та з пі́вночі.

13 And when the south wind blew softly, they thought they could reach their destination as they had desired, and we sailed around Crete.

13 А як вітер півде́нний повіяв, то поду́мали, що бажа́ння вони досягли́, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту.

14 A short while after, there arose against us a hurricane called Ty-phon'ic Eu-roc'lydon.

14 Але незаба́ром ударив на них рвучкий вітер, що зветься евроклі́дон.

15 And when the ship was caught, and could not bear against the wind, we let her drive.

15 А коли корабель був підхо́плений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й поне́слися.

16 And as we passed under the lee of an island which is called Clau'da, we could hardly man the ship's boat.

16 І наїхали ми на один остріве́ць, що Кла́вдою зветься, і чо́вна насилу затримати змогли.

17 And when we had launched it, we began undergirding and repairing the ship; and because we were afraid of grounding, we lowered the sail, and so we drifted.

17 Коли ж його витягли, то за́собів допомічни́х добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітри́ла, і носилися так.

18 And as the violent storm raged against us, the next day we threw our belongings into the sea.

18 А коли зачала́ буря мі́цно нас ки́дати, то другого дня стали ми розванта́жуватись,

19 And on the third day we threw overboard with our own hands the tackling of the ship.

19 а третього дня корабельне знаря́ддя ми повикидали власно́руч.

20 And as the winter was so severe that for many days, neither sun nor stars could be seen, all hope of surviving was given up.

20 А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зо́рі, і буря чимала на нас напирала, то останню наді́ю ми втратили, щоб нам урятуватись.

21 And as no man among them had eaten anything, Paul stood up in the midst of them, and said, Men, if you had listened to me, we would not have sailed from Crete, and we would have been spared this loss and suffering.

21 А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: „О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, — і обминули б були ці терпіння та шкоди.

22 Now let me counsel you not to be depressed: for not a single life among you will be lost, but only the ship.

22 А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні о́дна душа з вас не згине, окрім корабля.

23 For there has appeared to me this night the angel of God to whom I belong and whom I serve,

23 Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу́,

24 And he said to me, Fear not, Paul; you must stand before Cµsar: and behold, God has given to you all of them who sail with you.

24 та і прорік: „Не бійся, Па́вле, бо треба тобі перед ке́сарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе“.

25 Therefore, men, be of good cheer: for I have confidence in God, that it shall be just as it was told me.

25 Тому́ то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.

26 However, we will be cast upon an island.

26 І ми мусимо наткнутись на о́стрів якійсь“.

27 And after fourteen days of being lost and weary in the sea of A'dri-a, about midnight the sailors thought they were drawing near to land.

27 А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріяти́цькому морю, то десь коло пі́вночі стали доми́слюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.

28 So they cast the sounding lead, and found twenty fathoms; and again, they sailed a little farther, and took soundings and found fifteen fathoms.

28 І, запустивши оли́вницю, двадцять сяжнів знайшли. А від 'їхавши трохи, запустити оли́вницю знову, — і знайшли сяжнів п'ятнадцять.

29 Then, fearing lest we find ourselves caught between the rocks, they cast four anchors from the stern of the ship, and prayed for the dawning of day.

29 І боявшись, щоб не натрапити нам на скеля́сті місця́, ми закинули чотири кі́тві з корми́, і благали, щоб настав день.

30 The sailors sought to desert the ship; so they lowered the ship's boat into the sea, under pretense that they were going in it to make fast the ship to the land.

30 А коли моряки намага́лись утекти́ з корабля́, і чо́вна спускали до моря, вдаючи́, ніби кі́тви закинути з носа хо́чуть,

31 And when Paul found it out, he said to the centurion and to the soldiers, Unless these men remain on board the ship, you cannot be saved.

31 то сказав Павло сотникові й воякам: „Як вони в кораблі не зоста́нуться, то спасти́сь ви не зможете!“

32 Then the soldiers cut off the ropes of the ship's boat from the ship and let her drift.

32 Тоді вояки́ перерізали мо́тузи в чо́вна, і дали́ йому впасти.

33 But Paul till the early morning kept begging them all to eat, saying to them, Today is the fourteenth day since you have tasted anything because of fear.

33 А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: „Чотирна́дцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.

34 Wherefore, I pray you to take some food for the sustenance of your life; for not a hair shall be lost from the head of any of you.

34 Тому́ то благаю вас ї́жу прийняти, бо це на рятунок вам буде, — бо жодному з вас не спаде з голови й волоси́на!“

35 And when he had thus spoken, he took bread, and gave thanks to God in the presence of them all; and when he had broken it, they began to eat.

35 А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма́, і, поламавши, став їсти.

36 Then they were all cheerful, and received nourishment.

36 Тоді всі підне́слись на дусі, і, стали поживу приймати.

37 We were in all, on board, two hundred and seventy-six persons.

37 А всіх душ нас було в кораблі — двісті сімдесят шість.

38 And when they had eaten enough, they lightened the ship by taking the wheat and throwing it into the sea.

38 І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.

39 When it was day, the sailors did not know what land it was; but they saw an inlet close to the shore, and thought if it were possible they would thrust the ship there.

39 А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе зато́ку якусь там угледіли, що берега пла́ского мала, до якого й ви́рішили, як можна, приплисти́ з кораблем.

40 So they cut off the anchors from the ship, and threw them into the sea, and loosed the rudder ropes, then they hoisted the topsail to the wind, and sailed toward shore.

40 Підняли тоді кі́тви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворо́зки в стерна́, і вітри́ло мале за вітром поставили, — та й покерува́ли до берега.

41 But the ship struck on a shoal between two deep places in the sea, and went aground; and the forward part rested upon the bottom and could not be moved, but the stern broke by the violence of the waves.

41 Та ось ми натра́пили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілко́му: ніс загруз й позоставсь нерухо́мий, а корма́ розбивалася силою хвиль.

42 And the soldiers sought to kill the prisoners, lest some of them should swim away and so escape.

42 Вояки́ ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котри́йсь не поплив і не втік.

43 But the centurion stopped them from doing this, because he was willing to save Paul; so he commanded those who could swim to cast themselves first into the sea and get to land.

43 Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній на́мір, і звелів усім тим, хто пли́вати вміє, щоб скакали та перші на берег вихо́дили,

44 The others he made cross over on boards and on broken pieces of the ship. In this manner, all of them escaped and reached shore safely.

44 а інші — хто на до́шках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю!