1 А коли настав ра́нок, усі первосвященики й старші наро́ду зібрали нараду супроти Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть.

2 І, зв'язавши Його, повели́, та й По́нтію Пилату[101] намісникові віддали́.

3 Тоді Юда, що ви́дав Його, як побачив, що Його засудили, розкаявся, і вернув тридцять срібнякі́в первосвященикам і старшим,

4 та й сказав: „Я згрішив, невинну кров ви́давши“. Вони ж відказали: „А нам що до того? Дивись собі сам“.

5 І, кинувши в храм срібняки́, відійшов, а потому пішов, — та й повісився.

6 А первосвященики, як взяли срібняки́, то сказали: „Цього не годи́ться покласти до сховку церковного, — це ж бо заплата за кров“.

7 А порадившись, купили на них поле ганча́рське, щоб мандрівників ховати,

8 чому й зветься те поле „полем крови“ аж до сьогодні.

9 Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремі́я, промовляючи: „І взяли вони тридцять срібнякі́в, заплату Оціненого, що Його оцінили сини Ізраїлеві,

10 і дали́ їх за поле ганча́рське, як Господь наказав був мені“.

11 Ісус же став перед намісником.[102] І намі́сник Його запитав і сказав: „Чи Ти Цар Юдейський?“ Ісус же йому відказав: „Ти кажеш“.[103]

12 Коли ж первосвященики й старші Його винуватили, Він нічо́го на те не відказував.

13 Тоді каже до Нього Пила́т: „Чи не чуєш, — як багато на Тебе свідку́ють?“

14 А Він ні на одне слово йому не відказував, так що намісник був ду́же здивований.

15 Мав же намісник звича́й відпускати на свято наро́дові в'я́зня одно́го, котро́го хотіли вони.

16 Був тоді в'я́зень відо́мий, що звався Вара́вва.

17 І, як зібрались вони, то сказав їм Пилат: „Котрого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву, чи Ісуса, що зветься Христос?“

18 Бо він знав, що Його через за́здрощі видали.

19 Коли ж він сидів на судде́вім сиді́нні, його дружи́на прислала сказати йому: „Нічо́го не май з отим Праведником, бо сьогодні вві сні я багато терпіла з-за Нього“.

20 А первосвященики й старші попідмовля́ли наро́д, щоб просити за Варавву, а Ісусові смерть заподі́яти.

21 Намісник тоді відповів і сказав їм: „Котро́го ж із двох ви бажаєте, щоб я вам відпустив?“ Вони ж відказали: „Варавву“.

22 Пилат каже до них: „А що́ ж маю зробити з Ісусом, що зветься Христос?“ Усі закричали: „Нехай ро́зп'ятий бу́де!“

23 А намісник спитав: „Яке ж зло Він зробив?“ Вони ж зачали́ ще сильніше кричати й казати: „Нехай ро́зп'ятий буде!“

24 І, як побачив Пила́т, що нічо́го не вдіє, а неспо́кій ще більший стається, набрав він води, та й перед народом умив свої руки й сказав: „Я невинний у крові Його![104] Самі ви побачите“.

25 А ввесь наро́д відповів і сказав: „На нас Його кров і на наших дітей!“

26 Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, збичувавши, він видав, щоб ро́зп'ятий був.

27 Тоді то намісникові вояки́, до прето́рія[105] взявши Ісуса, зібрали на Нього ввесь відділ.

28 І, роздягнувши Його, багряни́цю[106] наділи на Нього.

29 І, сплівши з терни́ни вінка, покла́ли Йому на голову, а трости́ну в прави́цю Його. І, навко́лішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: „Раді́й,[107] Ца́рю Юдейський!“

30 І, плювавши на Нього, хапали тростину, та й по голові Його били.

31 А коли назнущалися з Нього, зняли́ з Нього плаща́, і зодягнули в одежу Його. І повели́ Його на розп'яття́.

32 А виходячи, стріли одного кіріне́янина, — Си́мон на йме́ння, — його змусили не́сти для Нього хреста.

33 І, прибувши на місце, що зветься Голго́фа,[108] цебто сказати „Черепо́вище“,

34 дали́ Йому пити вина, із гірко́тою змішаного,[109] — та, покуштувавши, Він пити не схотів.

35 А розп'я́вши Його, вони поділили одежу Його, кинувши же́реба.

36 І, посідавши, стерегли́ Його там.

37 І напис провини Його помістили над Його головою: „Це Ісус, Цар Юдейський“.

38 Тоді ро́зп'ято з Ним двох розбійників: одного право́руч, а одного ліво́руч.

39 А хто побіч прохо́див, Його лихосло́вили та головами своїми хитали,

40 і казали: „Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, — спаси Само́го Себе! Коли Ти Божий Син, то зійди з хреста!“

41 Так само ж і первосвященики з книжниками та старши́ми, насміхаючися, говорили:

42 „Він інших спасав, — а Само́го Себе не може спасти́! Коли Цар Він Ізраїлів, нехай зі́йде тепер із хреста, — і ми повіримо Йому!

43 Покладав Він надію на Бога, — нехай Той Його тепер визволить, якщо Він угодний Йому́. Бо Він говорив: „Я — Син Божий“.

44 Також насміхалися з Нього й розбійники, що з Ним були ро́зп'яті.

45 А від години шостої аж до години дев'ятої — те́мрява сталась по ці́лій землі!

46 А коло години дев'ятої скрикнув Ісус гучни́м голосом, кажучи: „Елі́, Елі́, лама́ савахта́ні?“[110] цебто: „Боже Мій, Боже Мій, на́що Мене Ти покинув?“

47 Дехто ж із тих, що стояли там, це почули й казали, що Він кличе Іллю́.

48 А один із них зараз побіг і взяв гу́бку та, оцтом її напо́внивши, настромив на трости́ну й давав Йому пити.[111]

49 Інші казали: „Чекай но, поба́чмо, — чи при́йде Ілля[112] визволяти Його“.

50 А Ісус знову голосом гучним скрикнув, — і духа віддав.

51 І ось заві́са у храмі роздерлась надво́є — від ве́рху аж додолу, і земля потрясла́ся, і зачали́ розпада́тися скелі,

52 і повідкривались гроби́, і повставало багато тіл спочилих святих,

53 а з гробів повиходивши, по Його воскресінні, до міста святого ввійшли, і багатьо́м з'явились.

54 А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли́, як землетруса побачили, і те, що там сталося, налякалися ду́же й казали: „Він був справді Син Божий!“

55 Було там багато й жінок, що дивилися зда́лека, і що за Ісусом прийшли з Галілеї, і Йому прислуго́вували.

56 Між ними була́ Марія Магдалина,[113] і Марія, мати Якова й Йо́сипа, і мати синів Зеведе́євих.

57 А коли настав вечір, то прийшов муж багатий із Аримате́ї, на ім'я́ Йо́сип, що й сам був навчався в Ісуса.

58 Він прийшов до Пилата й просив тіла Ісусового. Пилат ізвелів тоді видати.

59 І взяв Йосип Ісусове тіло, обгорнув його в чисте полотно́,

60 і поклав його в гробі ново́му своїм, що був висік у скелі. До дверей гробови́х привалив він великого каменя, та й відійшов.

61 Була́ ж там Марія Магдалина та інша Марія, що сиділи насу́проти гро́бу.

62 А наступного дня, що за п'ятницею, до Пилата зібралися первосвященики та фарисеї,

63 і сказали: „Пригадали ми, пане, собі, що обма́нець отой, як живий іще був, то сказав: „По трьох днях Я воскре́сну“.

64 Звели ж гріб стерегти аж до третього дня, щоб учні Його не прийшли, та й не вкрали Його, і не сказали наро́дові: Він із мертвих воскрес! І буде остання обмана гірша за першу“.

65 Відказав їм Пилат: „Сторо́жу ви маєте, — ідіть, забезпечте, як знаєте“.

66 І вони відійшли, і, запеча́тавши каменя, біля гро́бу сторожу поставили.