哥林多後書第7章 |
|
1 |
|
2 |
|
3 我說這話，不是要定你們的罪。我已經說過，你們常在我們心裏，情願與你們同生同死。 |
|
4 我大大的放膽，向你們說話；我因你們多多誇口；我 |
|
5 |
|
6 但那安慰喪氣之人的神藉著提多來安慰了我們； |
|
7 不但藉著他來，也藉著他從你們所得的安慰，安慰了我們；因他把你們的切慕 |
|
8 我先前寫信叫你們憂愁，我後來雖然懊悔，如今卻不懊悔；因我知道，那信叫你們憂愁不過是暫時的。 |
|
9 如今我歡喜，不是因你們憂愁，是因你們從憂愁中生出悔改 |
|
10 因為出於虔誠的 |
|
11 同樣來看 |
|
12 我雖然從前寫信給你們，卻不是為那虧負人的，也不是為那受人虧負的，乃要在神眼 |
|
13 故此，我們因你們的安慰 |
|
14 我若對提多誇獎了你們甚麼，也覺得沒有慚愧；因我對提多誇獎你們的話成了真的，正如我對你們所說的話也都是真的。 |
|
15 並且提多想起你們眾人的順服，是怎樣恐懼戰兢的接待他，他愛你們的心腸就越發熱了。 |
|
16 我如今歡喜，能在凡事上為你們放心。 |
2-е до коринтянРозділ 7 |
|
1 |
|
2 Дайте місце для нас! Ми ніко́го не скривдили, ніко́го не зіпсували, нікого не ошука́ли! |
|
3 Говорю́ не на о́суд, бо я перед тим був сказав, що ви в серцях наших, щоб нам із вами чи померти чи жити. |
|
4 У мене велика сміли́вість до вас, велика мені похвала́ з вас, я повний потіхи, збагачаюся радістю при всякому нашому горі. |
|
5 Бо коли ми прийшли в Македо́нію, тіло наше не мало спочинку нія́кого, у всьому бідуючи: назовні — бої, страхіття — всере́дині. |
|
6 Але Бог, що тішить прини́жених, потішив нас при́ходом Тита, |
|
7 і не тільки його прибуття́м, а й поті́шенням, що ним він потішився з вас, коли розповідав нам про вашу журбу́, про ваш смуток, про вашу горли́вість до мене, так що я більше тішився. |
|
8 Коли я й засмутив вас листом, то не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що той лист засмутив вас, хоч і часово. |
|
9 Я радію тепер не тому́, що ви засмутились, а що ви засмутилися на покая́ння, бо ви засмутились для Бога, щоб ні в чо́му не мати втрати від нас. |
|
10 Бо смуток для Бога чинить каяття́ на спасі́ння, а про нього не жалуємо, а смуток світськи́й — чинить смерть. |
|
11 Бо ось саме це, що ви засмутились для Бога, яку пильність велику воно вам зробило, яку оборону, яке обурення, який страх, яке бажа́ння, яку горливість, яку по́мсту! Ви в усім показали, що чисті ви в справі. |
|
12 А коли я й писав вам, то не через того, хто кри́вдить, і не через покри́вдженого, а щоб виявилася для вас наша пильність про вас перед Богом. |
|
13 Тому́ то потіхою вашою вті́шились ми, а ще більше зраділи ми радістю Тита, що ви всі заспоко́їли духа його. |
|
14 Бо коли я про вас йому чим похвалився, то не осоро́мився; але як ми вам говорили все правду, так і наша хвала́ перед Титом правдива була́! |
|
15 І серце його прихильніше до вас, коли згадує він про покору всіх вас, як його прийняли́ ви були зо стра́хом і тремті́нням. |
|
16 Отож, тішуся я, що мо́жу покластись у всьому на вас! |
哥林多後書第7章 |
2-е до коринтянРозділ 7 |
|
1 |
1 |
|
2 |
2 Дайте місце для нас! Ми ніко́го не скривдили, ніко́го не зіпсували, нікого не ошука́ли! |
|
3 我說這話，不是要定你們的罪。我已經說過，你們常在我們心裏，情願與你們同生同死。 |
3 Говорю́ не на о́суд, бо я перед тим був сказав, що ви в серцях наших, щоб нам із вами чи померти чи жити. |
|
4 我大大的放膽，向你們說話；我因你們多多誇口；我 |
4 У мене велика сміли́вість до вас, велика мені похвала́ з вас, я повний потіхи, збагачаюся радістю при всякому нашому горі. |
|
5 |
5 Бо коли ми прийшли в Македо́нію, тіло наше не мало спочинку нія́кого, у всьому бідуючи: назовні — бої, страхіття — всере́дині. |
|
6 但那安慰喪氣之人的神藉著提多來安慰了我們； |
6 Але Бог, що тішить прини́жених, потішив нас при́ходом Тита, |
|
7 不但藉著他來，也藉著他從你們所得的安慰，安慰了我們；因他把你們的切慕 |
7 і не тільки його прибуття́м, а й поті́шенням, що ним він потішився з вас, коли розповідав нам про вашу журбу́, про ваш смуток, про вашу горли́вість до мене, так що я більше тішився. |
|
8 我先前寫信叫你們憂愁，我後來雖然懊悔，如今卻不懊悔；因我知道，那信叫你們憂愁不過是暫時的。 |
8 Коли я й засмутив вас листом, то не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що той лист засмутив вас, хоч і часово. |
|
9 如今我歡喜，不是因你們憂愁，是因你們從憂愁中生出悔改 |
9 Я радію тепер не тому́, що ви засмутились, а що ви засмутилися на покая́ння, бо ви засмутились для Бога, щоб ні в чо́му не мати втрати від нас. |
|
10 因為出於虔誠的 |
10 Бо смуток для Бога чинить каяття́ на спасі́ння, а про нього не жалуємо, а смуток світськи́й — чинить смерть. |
|
11 同樣來看 |
11 Бо ось саме це, що ви засмутились для Бога, яку пильність велику воно вам зробило, яку оборону, яке обурення, який страх, яке бажа́ння, яку горливість, яку по́мсту! Ви в усім показали, що чисті ви в справі. |
|
12 我雖然從前寫信給你們，卻不是為那虧負人的，也不是為那受人虧負的，乃要在神眼 |
12 А коли я й писав вам, то не через того, хто кри́вдить, і не через покри́вдженого, а щоб виявилася для вас наша пильність про вас перед Богом. |
|
13 故此，我們因你們的安慰 |
13 Тому́ то потіхою вашою вті́шились ми, а ще більше зраділи ми радістю Тита, що ви всі заспоко́їли духа його. |
|
14 我若對提多誇獎了你們甚麼，也覺得沒有慚愧；因我對提多誇獎你們的話成了真的，正如我對你們所說的話也都是真的。 |
14 Бо коли я про вас йому чим похвалився, то не осоро́мився; але як ми вам говорили все правду, так і наша хвала́ перед Титом правдива була́! |
|
15 並且提多想起你們眾人的順服，是怎樣恐懼戰兢的接待他，他愛你們的心腸就越發熱了。 |
15 І серце його прихильніше до вас, коли згадує він про покору всіх вас, як його прийняли́ ви були зо стра́хом і тремті́нням. |
|
16 我如今歡喜，能在凡事上為你們放心。 |
16 Отож, тішуся я, що мо́жу покластись у всьому на вас! |